17 березня Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію № 1973 (з мовчазної згоди Росії, Китаю, Бразилії, Індії та Німеччини, які утрималися при голосуванні за проектом даного документа) .Текст резолюції виглядає досить невинно і навіть не войовничо. Все, чого хотіло «світова спільнота» - це заборонити всі польоти в повітряному просторі Лівії (крім, природно, гуманітарної допомоги та евакуації іноземних громадян) і не допустити будь-якої окупації країни - було отримано. Окремим пунктом зазначалося про продовження дії ембарго на постачання будь-яких озброєнь для «режиму» М.Каддафі, введеного попередньої резолюції Радбезу ООН № 1970. Наступні
Однак вже 19 березня ми фактично стали свідками зародження нового локального військового конфлікту, санкціонованого, до речі, цієї самої резолюції. На територію Лівії обрушилися зовсім навіть не гуманітарні «Томагавки» і авіабомби. Ударів зазнали, в першу чергу, об'єкти системи ППО, аеродроми і командні пункти, а не ширяють у повітрі літаки урядових сил, «які ставлять під бомбардування» оплоти опозиції.
Як же так вийшло, адже в резолюції ООН немає ні слова про нанесення яких би то ні було військових ударів. Але саме цим документом, розмахуючи ним перед публікою, прикриваються всі західні політики і військові стратеги, виправдовуючи свої дії. Можливо, вони мають на увазі застереження, свідомо внесені в проект резолюції, згідно з якими всі обмеження даного документа «не поширюється на уповноважені держави, діючі в інтересах лівійського народу і для надання йому допомоги».
Однак який розмах і краса в діях політиків по інтерпретації тексту даного документа! Виходить так, що тепер досить вказати чарівні слова - «забезпечення безпеки жителів країни» - і дорога для «миротворчих» ударів «Томагавками» буде відкрита. Після всіх останніх подій можна ризикнути і припустити, що термін «немає окупації» своєрідно буде інтерпретований, і в найближчому майбутньому світова спільнота побачить «миротворчі сили НАТО», які всіма можливими силами забезпечують безпеку лівійського народу і підтримують владу лівійського ж самопроголошеного уряду.
Першою ластівкою можливої наземної фази операції можна назвати дії британських спецназівців, які перебувають на території Лівії вже більше трьох тижнів. Але, за заявами натовських начальників, дії цих спецгруп не підпадають під резолюцію № 1973 так як вони виробляють лише цілевказування для майбутніх ударів ракет і бомб (нібито є авіанавідників). За такою логікою, немає ніяких проблем в обгрунтуванні знаходження будь-якого військового формування на території як Лівії, так і будь-якого іншого держави. Що стосується дій «спецназеров» на території інших країн, які є нічим іншим як діями в рамках спеціальної операції, то це ми вже проходили. Як правило, основним завданням таких сил є проведення диверсій, створення вогнищ напруженості і формування місцевих незаконних збройних формувань, тобто все те, що забезпечує створення умов для проведення сухопутної операції.
Про те, що ООН, як і ОБСЄ, переживають період деградації, стало останнім часом абсолютно очевидним. Однак навіть це не дає приводу на таку велику кількість неточностей і відвертих проколів, що здійснюються політиками від ООН, що для організації такого рівня стає просто непрощенним. І ті правила, якими керується ООН, ніяк не стикується з неписаними правилами написання законів, згідно з якими документ не повинен мати на увазі двоякого його тлумачення.
Але на цьому фантазія американських політиків не зупиняється. За заявами ряду високопоставлених осіб, в США вже опрацьовується питання поставок зброї лівійським повстанцям, минаючи всі заборони, введені, до речі, з їх же підказки. До чого ж тоді всі ці декорації у вигляді резолюцій ООН, якщо їх все одно ніхто не збирається виконувати?
Виходить так, що ООН зовсім не дозволяв проведення бойових дій на території Лівії, але, з її мовчазної згоди ці дії розв'язали США, Франція і Великобританія, попутно прив'язавши до себе інших членів НАТО і ряд арабських держав. Як то кажуть, миротворчість і демократія подвійних стандартів у дії. Резолюція № 1973 є тому яскравим підтвердженням.
До чого ж тоді всі ці декорації у вигляді резолюцій ООН, якщо їх все одно ніхто не збирається виконувати?
