Світ на порозі нової фінансової кризи? Таким питанням все частіше задаються провідні економісти планети. Для того, щоб розібратися в цьому, давайте подивимося, як починався попередній економічний колапс і як держави його переживали.
Прийнято вважати, що провісниками фінансової кризи 2008 року стали проблеми з іпотечними цінними паперами в США. Однак для решти світу основною причиною виявилося неприємне і шокуюче для більшості країн підвищення цін на енергоносії і продовольство.
Так, влітку 2007 почала бити на сполох комісія ООН з продовольства, вже восени того року міністри фінансів і керівники центробанків країн «великої двадцятки» на зустрічі в південноафриканському курортному містечку Клейнмонд висловили серйозну стурбованість швидким зростанням світових цін на продукти харчування.
Провину за подорожчання спробували покласти на неврожай і виробництво біопалива з харчових культур. Однак насправді головною передумовою зростання цін послужило підвищення рівня життя в країнах, що розвиваються внаслідок інтенсивних фінансових інвестицій, що призвели до прискорення розвитку їхніх економік. У таких великих країнах, як Китай, Індія, Індонезія, ряді країн Африки і Латинської Америки жителі почали краще і більше їсти, використовувати більше енергії і нафтопродуктів. З тих же самих причин у 2007 році так само інтенсивно рвонули вгору ціни на нафту та інші сировинні товари.
Ця ситуація, як не дивно, НЕ влаштовувала ВСІХ - ні експортерів, ні імпортерів. Підвищення цін на продукти харчування і нафту дуже болісно вдарило по країнах третього світу, розвинені країни в свою чергу побачили неприємну перспективу глобального зсуву прибутковості і доходів від експортерів готових виробів, продукції і послуг в сторону експортерів сировини та інших ресурсів.
Синхронне зростання цін на нафту і продовольство, який почався в 2007 році і продовжився в 2008, безперечно зумовив паніку серед вищих ешелонів всіх світових держав.
Можна припустити, що саме це, врешті-решт, підштовхнуло лідерів цих держав і підконтрольні їм міжнародні фінансові організації до рішучих заходів щодо подолання очевидної кризи, який загрозливо переростав з фінансового в ще більш небезпечний енергетична і продовольча.
Україна також змогла скористатися закордонним інвестиціями , Які з наростаючою інтенсивністю почали надходити з 2002 і, особливо, з 2005 року. Це призвело до помітного економічний зростання, в тому числі росту споживання і поступовому наближенню його структури до структури споживання в розвинених країнах.
Це також спричинила значне зростання імпорту товарів споживання, зокрема легкових автомобілів, виробництво яких Україна не змогла налагодити, незважаючи на можливості.
Також в Україні, як і в США, почалося інтенсивне зростання обсягу і вартості іпотеки, яка оформлялася переважно в іноземній валюті. Однак, якщо в Штатах основні іпотечного буму послужила дешевизна кредитів, то в нашій країні інвестування в житло стало швидше вимушеною заміною того, чим для більшості передбачливих жителів розвинених країн є зберігання коштів в цінні папери фондового ринку, вклади пенсійних фондів та інші властиві розвиненим країнам механізми інвестування і забезпечення заощаджень від інфляції. Однак результат виявився тим же самим, що і в Америці, - вибухове зростання вартості житла , Обсягу інвестиційних зобов'язань і заборгованості громадян перед банками.
На час розгортання кризи в Україні вже існував створений в колі великих держав певний стандарт «подолання фінансової кризи». Для «лікування» кризи 2008 року в Україні були запропоновані приблизно такі ж заходи, які були використані для цього і в розвинених країнах.
В цілому вони припускали передачу під державний контроль, а фактично часткову або повну націоналізацію так званих проблемних банків з наступним перерозподілом «хороших» і «поганих» активів в банки, які повинні «оздоровлюватися» і вижити, і в банки, яким прописувалося довгий і болісний «лікування» під суворим державним наглядом.
На жаль, це «лікування» дало абсолютно протилежні результати - Україна, отримавши на той час найбільші в світі кредити від МВФ , Потрапила в найбільшу в світі кризову яму. Цікаво, що хоча і менші, але схожі наслідки мало застосування цієї самої схеми «лікування» в країнах Прибалтики.
Результати антикризових заходів в чотирьох пострадянських країнах - Литві, Латвії, Естонії та Україні - наводять на думку, що чи не головним результатом всього цього виявилося панічну втечу іноземних інвесторів з цих країн.
Для більшості країн світової криза почалася в серпні - вересні 2008 року. В Україні він ознаменувався озвученим у вересні звісткою про падіння ведучого, і, на загальну думку, процвітаючого в той час «Промінвестбанку». Банк ставився до успадкованим ще від СРСР так званим системним банкам і спеціалізувався на інвестуванні та банківському обслуговування великих промислових підприємств України, багато з яких були його клієнтами ще з радянських часів. Обвалу цього банку у вересні 2008 року суттєво «допомогла» пройшла напередодні в серпні кампанія з вилучення з нього коштів держпідприємств.
Проблеми «Промінвестбанку» потягнули за ним кілька менших банків, які тримали свої капітали на його рахунках. Таким чином, в Україні створилася стандартна на той час «картина кризи».
Катастрофічне падіння фінансово-банківської системи України в кінці кінців все ж змусило тодішнього президента Віктора Ющенка прийняти в грудні 2008 року ряд заходів, по суті надзвичайних і виходять за межі його тодішніх повноважень, оголошених ним спільно з главою НБУ і міністром фінансів 17 грудня 2008 року.
Цими заходами перекривалися канали спекулятивного впливу на курс гривні , Зокрема, заборонялося використання коштів, отриманих банками за програмою рефінансування НБУ для спекулятивної покупки валюти. Все це принесло реальний і дуже необхідний тоді результат - курс гривні в кінці кінців стабілізувався.
Фактично були нейтралізовані всі фактори, дестабілізуючі гривню, крім єдиного - необхідності закупівель валюти для оплати важливих для промисловості поставок газу з Росії в Україну. На жаль, цей фактор був посилений різким підвищенням ціни на газ внаслідок відомого контракту з Росією, підписаного буквально через кілька тижнів після цього - в січні 2009 року.
Саме це, а також потужне лобіювання українських експортерів сировини і напівфабрикатів в результаті не дозволило повернути курс гривні до значення більш близькому до докризового, і, так би мовити, «стабілізувало» її на наявному досі рівні.
Виниклі в 2008 році проблеми вирішували ті ж країни, які їх і породили. Фактично певний стабілізуючий ефект був досягнутий за допомогою обмеження вторинної емісії грошей в банківській і фінансовій системі в першу чергу США і Європи, обмеження потоку коштів, що прямували для інвестування в країни, що розвиваються.
Слід сказати, що це дійсно дало певні результати в першу чергу у вигляді зниження вибухонебезпечного зростання світових цін на продовольство і енергоносії. Однак це були лише часткові успіхи - зниження рівня зростання і, відповідно, споживання не поширилося на Китай, Бразилію, Індію і ряд інших ключових економік, що розвиваються. Більш того, ці країни, в першу чергу Китай, стали черговою гаванню для втечі капіталу з більш постраждалих країн.
А самі США, в основному під тиском решти світу, були змушені відновити більш інтенсивне «друкування» долара, необхідного для виконання ним, звичних для інших країн, функцій світової валюти. Світ зітхнув з полегшенням, почалося відновлення і відновлення економічного зростання в країнах, що розвиваються, але через це знову почали зростати світові ціни на продовольство і енергоносії.
На щорічній зустрічі в Давосі взимку цього року було озвучено побажання про необхідність зниження темпів світового розвитку. Тема можливої кризи також є однією з головних на всіх зустрічах країн «Великої 20-ки», які, до речі, стали проводитися помітно частіше, ніж до 2007 року. А на останній зустрічі в Петербурзі, 5-6 вересня цього року, країни «Великої 20-ки» взяли так званий «Петербурзький план дій», в якому знову і абсолютно недвозначно згадується слово «криза» і, між іншим, складений список 40 світових банків, фінансових і страхових компаній, які ні за яких обставин не повинні стати банкрутами.
Якими можуть бути ці обставини, показав бюджетний конфлікт між Бараком Обамою і республіканцями, який вибухнув майже відразу після зустрічі «20-ки» в Петербурзі. Примітно, що американці, раніше дуже обережні, протягом майже місяця абсолютно не боялися гучно схиляти терміни «Дефолт» , «Світова криза» та інші малоприємні для них і всього іншого світу терміни. До загального полегшення ця криза в кінці кінців було вирішено. Але тимчасово, і тільки до січня-лютого цього року.
Не минає враження, що американці вже не бояться, як раніше, втратити статус господаря світової валюти і світових фінансів. Мало хто помітив, що американці буквально недавно зуміли досягти фактичної самодостатності в постачанні себе газом і навіть нафтою. А це в попередні роки було чи не основною причиною відходу доларів за межі США. У самих США тим часом посилюються настрої ізоляціонізму, прагнення відгородитися від бід і неприємностей всього іншого, в першу чергу небагатого світу, двома океанами і надійним прикордонним і митним контролем. Тобто повернутися до часів другої половини старого доброго ХІХ століття, коли американці не цікавилися усім іншим світом і жили, так би мовити, в своє задоволення.
Звичайно, традиційну американську еліту такий варіант не дуже влаштовує. Але він може виявитися вимушеним варіантом в разі певних надзвичайних обставин. Головною з них є загроза виставлення з боку решти світу вимог за борговими зобов'язаннями США, головними з яких є величезна маса доларів, що знаходиться за межами США.
І треба сказати, що в США вже досить давно є певні напрацювання на випадок таких ситуацій. В першу чергу це введений в рамках боротьби з відмиванням злочинних коштів досить жорсткий контроль за ввезенням в США і взагалі переміщенням в усьому світі доларових і інших фінансових коштів. Вже давно існує обмеження на ввезення готівкової валюти в США. Додаткову можливість дає друкування доларів нового зразка, які завжди можна оголосити єдино правильними або дозволити обмінювати долари старого зразка на них не все і не всім.
Агло-саксонська традиція управління і вирішення проблем передбачає обов'язковий попередній тренінг в тому, що передбачається зробити в разі реальної небезпеки. Важко позбутися враження, що ми зараз спостерігаємо саме такі «вчення» на вищих рівнях американської влади, фінансово банківського сектора і великого бізнесу. Примітно, що буквально в день досягнення компромісу між Обамою і американським законодавцями клієнти найвідомішого в Америці Чейз Банку отримали повідомлення про те, що з 17 жовтня цей банк в зв'язку з загрозою дефолту припиняє роботу з обслуговування міжнародних операцій.
Немає сумніву, що ми поступово входимо в епоху, яка абсолютно відрізняється від епохи «великий глобалізації», що тривала протягом минулих кількох десятків років. Країни, які виграли від цього більше всіх, зіткнулися з розумінням нових загроз і зараз прагнуть відновлювати і створювати нові «кордону і перешкоди» пересуванню фінансів, послуг і навіть ідей. На жаль, поки Україна не належить до тих, хто формує нові правила гри. Тому треба вчитися грати за правилами, які встановлюються більш сильними. На щастя, ці правила можуть виявитися навіть більш корисними і більш виграшними для нас, ніж те відсутність правил, яке спостерігалося раніше. Наприклад, вільний рух капіталів в період з 2000 по 2010 рр. по майже офіційними даними аналітиків МВФ призвело до того, що з України тільки нелегально було виведено 112 млрд дол. Нові міжнародні правила протидії, які впроваджуються зараз міжнародною спільнотою, можливо, допоможуть нам, якщо не повернути, то хоча б в майбутньому не втрачати такі величезні кошти.
Світ на порозі нової фінансової кризи?
