«Південний газовий коридор» співпраці з Москвою не замінить
За деякими ознаками, в гонитві за рекордними обсягами експорту природного газу Азербайджан починає відчувати дефіцит внутрішнього газопостачання. Як наслідок, країна змушена збільшувати імпорт «блакитного палива». Головним же мотивуючим стимулом для азербайджанського газового експорту є регулярні (мало не щомісячні) запевнення Євросоюзу , США і Туреччини про те, що, газ з берегів Каспію там розглядають як якщо не основного то, по крайней мере, паралельного газових поставок з Росії.
«Розвиток енергетичного сектора в Азербайджані не обмежується межами наших кордонів. У нас сім трубопроводів. По трьох з них транспортується нафта: два з них ведуть до Чорного, один - до Середземного моря. Кількість газопроводів дорівнює чотирьом, по ним ми можемо транспортувати газ у всіх напрямках - Грузія, Туреччина, Іран і Росія », - повідомив Ільхам Алієв 5 жовтня на зустрічі з делегацією Комітету з політики і безпеки Ради ЄС. Тим часом, видобуток газу в Азербайджані в період з січня по вересень 2017 року склала 21 млрд 91 млн кубометрів (спад на 5,3% в порівнянні з аналогічним періодом минулого року). При цьому товарного газу за звітний період в республіці було видобуто 13 млрд 509,7 млн кубометрів (спад на 4,1%).
Як азербайджанський газ, видобуток якого поки зменшується, «транслюється» в Росію, ми ще побачимо, а поки повернемося до мови І. Алієва, за словами якого, вся робота по створенню сучасної транспортної інфраструктури та забезпечення її безпеки вже пророблена. Найбільшим же ринком збуту для його країни стане Європа, де «потреба в природному газі буде зростати, а Азербайджан є єдиним для Європи новим енергетичним джерелом. В даний час використовуються всі інші джерела, що забезпечують Європу газом. Азербайджан є новим джерелом, розташований недалеко, запаси великі, він має потенціал, достатнім на чергові десятиліття ». Баку тісно співпрацює з Європейською комісією, включаючи кілька засідань Консультативної ради «Південного газового коридору» за участю віце-президентів Єврокомісії. Можна не сумніватися, що проект рамкової угоди між Баку і Брюсселем з важливою енергетичною складовою буде обговорюватися в ході саміту «Східного Партнерства», який повинен відбутися в кінці листопада.
У зв'язку з цим можна нагадати про ініційовані Заходом в середині 1990-х - початку 2000-х років проектах «Набукко» і «Білий потік», які передбачали наростаючий експорт газу (в тому числі скрапленого) з Азербайджану в Східну, Центральну Європу, а також на Україна і в Білорусію. Але всі ці задуми не отримали практичної реалізації навіть не стільки через високу капіталоємності, скільки через брак експортних ресурсів азербайджанського газу. Не виключено, що той же повториться і в рамках так званого «Південного газового коридору» (ПГК), підтримуваного тими ж ЄС (окремо - Польщею і іншими країнами), США і Туреччиною.
Цікаво, що «подібну ситуацію відчував СРСР в середині 1970-х - початку 1980-х років, коли швидкорослі газоекспортні контракти СРСР ще не забезпечувалися таким швидким зростанням газовидобутку в СРСР, - пояснив автору Сергій Авдєєнко, колишній радник радянської держкомісії з експорту та імпорту при Держплані СРСР. - Тобто, недолік газу для внутрішніх потреб в РРФСР, яка лідирувала за попитом на газ, в зростаючому обсязі забезпечувався поставками з Узбекистану, Туркменії, Азербайджану та Ірану. Деяка кількість газу в 70-х - середині 80-х в СРСР постачав і Афганістан. Схоже, Азербайджан починає відчувати ті ж проблеми, але «спокуса» виходу на європейський ринок - навіть при недостатньому для цього обсязі ресурсів - неминуче веде до їх дефіциту. Наслідком же такого розвитку подій цілком може стати посилення політико-економічної присутності Росії в Азербайджані, унаслідок імпорту російського газу. Причому вже в найближчій перспективі ці поставки можуть збільшитися ».
За даними Міністерства економічного розвитку Росії, у вересні 2015 року «Газпром» почав поставки природного газу в Азербайджан в рамках договору (2015 г.), укладеного на 5 років з можливістю продовження. Контракт передбачає поставку в Азербайджан до 2 мільярдів кубометрів газу в рік. За тими ж даними, в наприкінці 2015 року сторони обговорювали можливість збільшення поставок з урахуванням перспективи зростання споживання газу в Азербайджані. А на початку червня 2016 р азербайджанська компанія SOCAR заявила про плани збільшити приблизно вдвічі поставки російського газу. За даними SOCAR, мова йде про можливі закупівлі 3,5 - 5 млрд куб. метрів газу на рік. Натомість чинний договір (2015 г.) передбачає цей імпорт, повторимо в 2 млрд куб. метрів на рік.
Багато експертів вважають, що високі обсяги поставок азербайджанського газу в Грузію і Туреччину можуть «заважати» забезпеченню зростаючого внутрішнього попиту. Тому азербайджанська сторона схильна запастися ввізних газовим сировиною в сховищах для внутрішніх потреб. За тими ж оцінками, російські поставки - можуть виявитися, в тому числі, і політичним ходом, націленим на прискорення переговорів з РФ з питання вступу Азербайджану в СОТ, а в більш широкому контексті - на забезпечення «рівноважної» політики Москви щодо Єревана і Баку .
Азербайджан повністю задовольняє власний попит на нафту і газ, заявив 20 жовтня заступник міністра енергетики Азербайджану Натиг Аббасов. Втім, факт залишається фактом: з недавніх пір Азербайджан став імпортувати «блакитне паливо» з огляду на проблеми з внутрішнім газопостачанням. Так, 25 вересня ц.р. з посиланнями на ту ж SOCAR повідомлялося, що ця держкомпанія визнає наявність дефіциту газу в країні і поки вирішує цю проблему за рахунок закупівель за кордоном. як повідомив інформагентству «The First News» інформоване джерело компанії, вона продовжує закупівлі, зокрема, туркменського газу, який вже близько року доставляється в країну через Іран: за січень-липень 2017 року поставки склали 967 млн кубометрів. При цьому, «Азербайджан в 2000-2006 роках купував газ у« Газпрому », з пуском ж першої фази освоєння каспійського родовища« Шах-Деніз »припинив ці операції». Але як було сказано вище, що російські газові поставки відновилися з 2015 року.
Тим часом, як повідомив того ж інформагентству інше джерело, «в 2016 році дефіцит газу в країні оцінювався в 1 млрд кубометрів, але в поточному році його розмір збільшився». Якщо бути точніше, то «за січень-серпень ц.р. обсяги видобутого газу, призначеного для внутрішніх потреб країни (товарний газ), вже знизилися на 321 млн кубометрів до аналогічного показника минулого року. Причому динаміка цього зниження може продовжитися до кінця поточного року, що збільшить розмір дефіциту газу. Незалежні експерти вважають, що ситуація в цій сфері може змінитися на краще не раніше 2020 року за умови стагнації азербайджанського газового експорту до Туреччини, Грузії та транзитного експорту по ЮГК.
Крім того, за даними управління з регулювання енергетичного ринку (EPDK) Туреччини, в 2016 році Азербайджан поставив в цю країну 6,48 млрд. Кубометрів природного газу проти 6,17 млрд. Куб. м в 2015 році. Частка ж Азербайджану в загальному обсязі імпортованого в Туреччину газу вже до 2017 р зросла майже до 13%, а за 2017-2018 рр. цей показник напевно перевищить 16%. За тими ж даними, поставки здійснюються на основі контракту за щорічну закупівлю Туреччиною 6,6 млрд. Кубометрів газу з азербайджанського морського родовища «Шах-Деніз». В рамках «Стадії-1» даного родовища в січні-червні 2017 року Туреччину було поставлено 3 млрд 343,85 млн кубометрів газу, що на 2,7% більше, ніж в першому півріччі 2016 року. У червні 2017 року експорт азербайджанського газу до Туреччини склав 575,05 млн кубометрів (15,9%. Від загального обсягу поставок газу в Туреччину в цьому місяці).
За оцінками Економічної комісії ООН для Західної Азії та Комісії зі співробітництва в басейні Індійського океану (*) (2015-2016 рр.), Рентабельні для освоєння газові ресурси Азербайджану приблизно на 15% не «дотягують» для забезпечення стовідсоткової сукупної заповнювання трубопроводів в Туреччину ( діючого) і, через Туреччину, в Європу (проектованого). При цьому внутрішній попит в цій країні зростає не стільки за рахунок традиційного споживання в промисловості, енергетиці та на транспорті, скільки в зв'язку з реалізацією в Азербайджані проектів по нафтогазохімії (комплекси з виробництва метанолу, хімічних добрив, скрапленого газу). Один з експертів Комісії Анрі де Буалон в зв'язку з цим зазначає, що «очевидно, в Азербайджані поки не визначилися з пріоритетами розвитку газової галузі: робити чи головну ставку на зростання експорту сировини або на розвиток глибокої переробки сировини. Звідси і невизначеності з гарантованими обсягами експорту на перспективу і з можливостями власного забезпечення попиту на газ ».
Нагадаємо, азербайджанський газ надходив до Росії ще з початку 1970-х років (до 80% ці поставок припадало на Північний Кавказ) в обсязі 2,5-3 млрд. Кубометрів на рік. Останній «пострадянський» контракт був підписаний SOCAR і «Газпромом» в Баку в жовтні 2009 року, а згідно з підписаним у 2011 році доповнення, «Газпром» повинен був отримати два мільярди, а в 2012 році - майже 2,5 млрд. Кубів. Потім, в січні 2012 року сторони підписали додаткову угоду - про постачання в РФ 3 млрд. Куб. м / рік з 2013 р Але з 2012 року російська сторона не добирала ці обсяги, а в 2014 році ці поставки припинилися . Не в останню чергу - через виникнення газодефіціта в Азербайджані. А незабаром сторони помінялися ролями в експорті-імпорті газу.
З метою просування позитивного іміджу в Європі бакинські влада вживає значні зусилля , Прагнучи спільно з великими транснаціональними корпораціями реалізувати проект, економічна ефективність і екологічна безпека якого ставиться під сумнів. Незважаючи на амбітні плани, в реальності «... мова йде про зовсім невеликих обсягах, порядку 8-10 мільярдів кубометрів газу в рік, з них близько шести - в Італію, і по одному в Грецію та Болгарію. Ще близько 8-10 мільярдів кубів може піти до Туреччини. Таким чином, нові поставки азербайджанського газу куди-небудь мінімальні, - говорить економіст Ігор Юшков. - 8 або навіть 10 мільярдів кубів погоди на європейському ринку не роблять і Росію не посунуть. Більш серйозна конкуренція з азербайджанським газом можлива у «Газпрому» на турецькому ринку, і то, Туреччина заклала нові поставки з Азербайджану в рахунок розширення газової генерації, а не скорочення російських поставок ».
Ще в 2015 році деякими спостерігачами висловлювалося припущення про те, що Азербайджану може не вистачити коштів на виконання нав'язуваної йому (і, треба сказати, досить непростий) місії «важливого світового постачальника енергоресурсів». Сьогодні, незважаючи на всі пафосні заяви, ще більш очевидно: газоекспортні і газохімічні плани Баку досить жорстко лімітуються реальними можливостями по використанню експлуатованих ресурсів природного газу. І хоча керівництво країни поки не відмовляється від грандіозних планів у сфері газового експорту, вони напевно можуть бути скориговані в найближчій або, по крайней мере, в середньостроковій перспективі.
З настанням холодів жителі Баку, Сумгаїта і деяких районів столиці залишилися без газу, пише з посиланням на скарги громадян Sputnik Азербайджан . З дефіцитом «блакитного палива», частими перебоями в його подачі стикаються буквально всі куточки країни, і ця ситуація погіршується з року в рік. Все це актуалізує питання про енергетичну співпрацю з Росією, альтернативу якому прагматичні західні партнери надати не в змозі. На початку жовтня рада директорів «Газпрому» погодив питання про відкриття представництва російського газового концерну в Баку, що викликало досить нервову реакцію деяких західних експертів. Директор програм по Балканам, Кавказу та Центральної Азії Джеймстуанского фонду Маргарита Ассенова вважає, що мова йде про «спроби Москви конкурувати з Азербайджаном на енергетичному фронті, з тим, щоб перешкодити прагненням Баку стати важливим джерелом енергетичної безпеки в Європі». Однак ідея про створення в рамках російсько-азербайджанської міжурядової комісії двосторонньої робочої групи високого рівня з питань співробітництва в паливно-енергетичній сфері висловлювалася ще в 2015 році. Узгодження позицій Москви і Баку в енергетичній сфері, включаючи можливі домовленості про спільні дії на зовнішніх ринках, виходить з інтересів обох сторін.
Олексій Балієв
Примітка
(*) Беруть участь Франція, її департаменти в регіоні, Коморські республіка, Мадагаскар, Маврикій, Сейшельська республіка.
