36-річний військовий фельдшер Степан Ус загинув при виході з Іловайського котла по «зеленому коридору» 29 серпня 2014 року. Степан і його друг Федір до останнього під вогнем противника надавали допомогу пораненим, поки біля них не вибухнув снаряд.
36-річний військовий фельдшер Степан Ус загинув при виході з Іловайського котла по «зеленому коридору» 29 серпня 2014 року. Степан і його друг Федір до останнього під вогнем противника надавали допомогу пораненим, поки біля них не вибухнув снаряд.
Степан народився 9 серпня 1978 року в Кременчуці. Він був другою дитиною в сім'ї, у нього були дві сестри - старша Людмила і молодша Кіра. Різниця у віці між дітьми - 6 років.
Стьопа був творчою людиною, ходив в музичну школу, грав на піаніно, брав участь у всіх шкільних постановках, грав у духовому оркестрі. Крім творчості він захоплювався і спортом: довгий час займався в секції дзюдо.
Після закінчення школи Степан вступив до Кременчуцького медичного училища. Він був єдиним хлопцем в групі.
- У Нашій групі ВІН БУВ Єдиним хлопчиком. Ми спочатку его сміттям, а потім здружіліся. Стьопа БУВ дуже пріємнім, скромним, ВІН нам у всьому допомагать. Якось Стьопа Хотіли перевести у групу фельдшерів, а ми вчились на медсестринських. Альо ВІН сказавши: "Я своих НЕ зраджую!". - однокурсниця Юлія Лиманець.
Після закінчення медичного училища Степан Ус був покликаний в армію. Він служив на посаді фельдшера у внутрішніх військах спеціального призначення «БАРС» в Києві. За час служби пройшов шлях від рядового до старшини.
За час служби Степан пройшов шлях від рядового до старшини
Після служби Степан невдовзі одружився. Він був двічі одружений і від кожного шлюбу у нього залишилося по синові - старшому Данилу зараз 13 років, а молодшому Саші - всього два рочки.
- Пам'ятаю, коли народився його первісток, Стьопа прийшов до мене в гості, і ми довго обговорювали цю подію. Він тоді сказав, що саме тепер усвідомив сенс життя. «Тепер мені є заради кого жити» - це сказав хлопчисько 24 років. - сестра Людмила Боталова.
Після армії Степан пішов працювати на «Кленовий лист». Починав з вантажника, але з часом, пройшовши навчання, отримав кваліфікацію верстатника - деревообробника. Через 10 років підприємство було ліквідовано, а співробітники потрапили під скорочення.
Через деякий час Степан влаштувався працювати на «Лукас». Він пішов працювати різноробочим, незабаром був переведений столяром в «Л-транс».
- Робота йому дуже подобалася. Коли я обговорювала з ним питання про те, що він не повинен важко працювати, адже за професією він медик, у відповідь він завжди посміхався і говорив мені: «Я простий роботяга, і оточують мене такі ж хлопці. Мені це подобається, заспокойся! ». - сестра Людмила Боталова.
5 квітня 2014 року Степана був покликаний в 93-ю Гвардійської окремої механізованої бригади (смт. Черкаське, Дніпропетровська область). У бригаді був розподілений в медичну роту, посаду - операційний брат.
За час служби Степан пройшов кілька гарячих точок АТО. Спочатку він був під Луганськом, після чого його відправили в коротку відпустку. Додому він прийшов хворим і змученим.
- Стьопа зателефонував мені и попросивши поставити Йому крапельніцю. ВІН казав, что у него Сильні Головні болі, ВІН погано спить и погано себе почуває. Коли ми з ним зустрілися, ВІН говорів, що там залишилось его брати. Там БУВ Федя, его товариш. Стьопа говорів, что це его брат. "У мене є сестри, а мені всегда хотілося мати братика. От це мій брат и я не можу НЕ поїхаті туди знову". - однокурсниця Юлія Лиманець.
Через кілька днів самопочуття Стьопи погіршився, і він потрапив до лікарні. Через тиждень Степан виїхав до частини для подальшого лікування, свій 36-й день народження він провів ще в лікарні. А вже 19 серпня десять чоловік з медичної роти в складі 93-ї бригади були відправлені під Іловайськ. Стьопа і його друг фельдшер Федір Романов з Кіровограда були в їх числі.
- Ми вірили, що з ним все буде добре. Адже наш прадід Федір пройшов усю Велику Вітчизняну війну сапером, а дідусь Степан - майор авіації, за війну зробив незліченну кількість бойових вильотів. І обидва залишилися живі. А ось їх правнук і внук героїчно загинув. - сестра Людмила Боталова.
Степан Ус і його товариш Федя загинули при виході з Іловайського котла 29 серпня 2014 року. Бойові товариші, яким вдалося залишитися в живих, розповідали, що коли почався обстріл, всі кинулися врозтіч, але Стьопа і Федя побігли зовсім в іншу сторону - в саме пекло, де лежав їх поранений 18-річний товариш по службі, щоб надати йому медичну допомогу. Коли товариші по службі Стьопи добігли до укриття і повернулись подивитися, кременчужанин і його друг лежали в калюжі крові.
З десяти чоловік медичної роти, відправлених 19 серпня під Іловайськ, двоє - загинули, двоє - вважаються зниклими безвісти, один - прорвався через «зелений коридор» (після цього він потрапив до спеціалізованої психіатричної клініки в Кіровограді), а четверо - потрапили в полон до бойовиків "ДНР".
Степан Ус був похований 9 вересня в Градизьку поруч з бабусею. На річницю його смерті на будинку батьків в пам'ять про нього була встановлена меморіальна дошка.
Степан посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. На території підприємства «Лукас» відкрили Алею слави в честь Усса і Станіслава Прохорова, ще одного кременчужанина, який загинув під час мобілізації в АТО.
