Шероцький К.В.
Тепер ми вступаємо в новий, європейський Київ. Хрещатик (за місцевим хрещатик), названий так від схрещування древніх Удол, де князі розставляли свої переважити або мережі для лову звірів ( «перевесище»), нічого спільного з хрещенням Русі не має; до XVIII в. це місце було зовсім порожньо, а з цього часу тут стали селитися монастирські люди, шинкарі і пивовари, в XIX в. поруч з шинками виникли торговельні заклади, а потім банки, контори, готелі. Таким чином, колишня винокурна слобода, в якій монастирі конкурували з сотником Гудімов, а потім і з цілими винокурними компаніями, перетворилася в блискучу європейську вулицю. Серед неї ще до 1888 р протікав брудний струмок, який прямував до Хрещатицьке джерело і тепер ще під час літніх злив Хрещатик справляє враження річки. Власне нинішній свій вигляд Хрещатик почав набувати після 1835 року, коли стали розширювати Печерську фортецю, а жителів Печерська виселяти в сусіднє місце; до половини минулого [19] століття на ньому стояли мазані хати і покосівшіяся брудні «заїзди».
Хрещатик йде від Бессарабки до Царського саду. Бессарабка - це головний київський ринок; будівлю його рас [с.314] належить проти красивого Бібіковського бульвару, начінающаегося в тому місці, де в XVIII в. було лютеранський цвинтар; як спогад про нього наступна за Бессарабкою вул. направо носить назву Лютеранської; на ній німецька кірха і богоугодні установи, німецька колонія в Києві стала розростатися з XVIII в. і остаточно виросла до нач.XIX ст., коли ці місця взагалі представляли мальовниче і жваве видовище: сюди, як до столиці і прикордонне місто, стікалися військові, поміщики, побожні дворяни і просто мандрівники; з різноманітних уборів, бачених тут колись, ще живий український; його можна іноді бачити і на інтелігенції.
Хрещатик [с. 312-313]
Хрещатик з [18] 40-х років мав уже дуже порядні торговельні заклади, напр., В нинішньому № 10 містилася відома тоді кондитерська фінські; від 50-х років тут вціліли будинку № 13 (Міклашевскаго) і 20 (Ейсмана), що вважалися найкращими в Києві; на розі Лютеранської стояв будинок останнього війта Кіселевскаго, в якому містилося паралельне відділення 2-ї гімназії; тут же проти колишньої Британської готелі (нині будинок Попова) перебував приватний театр (Протасова); далі знаходиться велика книжкова торгівля Оглобліна, що займає один з 3-х будинків благодійника Дехтерева, прібившаго до Києва за наказом імп.Ніколая І-го з партією інших великоросів для обрусіння краю; Дехтерев відразу був обраний київським міським головою; що стосується Оглобліна, то він є спадкоємцем старого київського книгопродавца Літова, а цей останній пов'язаний з купцем Лапицького, який заснував свою справу ще в XVIII в.
У будинку № 31 теж здавна існував переведений сюди з Подолу і заснований ще в 1831 р «Кабінет для читання» або так звана «Аптека для душі» і при ній контора доручень; «Аптека для душі» стала попередницею публічної бібліотеки. Ближче до Прорізної здавна існувало відоме київське заклад [с.316] Балабухи і Рябошапки - представників старих київських прізвищ. На місці Прорізній перебувала скляна «гута» (скляний завод) і над нею там, де нині проходить Прорізна вулиця, зимою школярі влаштовували катання з гір.
Далі за Прорізній вул. поштамт, існуючий з 1869 р (телеграф з 1856); до 1914 р він містився в красивому классіческаго стилю палаці, що належав колись Онуфрію Головинському. Навпаки збереглася ще пара-друга будинків того ж стилю; вони дуже непоказні, тоді як старий поштамт, побудований в 1851 р, відрізнявся витонченої колонадою на фронті і двома бічними легкими флігелями. Власне поштове установа в Києві існувало вже в XVII ст., Перебуваючи у віданні магістрату, ізбіравшаго щорічно особаго «поштмейстера» з міщан, але тоді він містився на Подолі на розі Андріївської та Олександрівською вулиць (до 1849 г.). Навпаки поштамту величезне, але нецікаве будівля товариства «Росія»; далі йде ряд банкових будинків, які повертаються до стилю імперії, але це будівництво абсолютно нового типу, пристосований до залізобетонному матеріалу; кілька таких будинків, облицьованих гранітом з витягнутими на всю висоту пілястрами, немов вилитими зі сталі, розташоване за думської площею, де знаходиться будинок міської думи.
За часів магдебурзького права магістрат знаходився на Подолі; до 1870 р там же, де 3-тя гімназія, містилася і нинішня міська дума. Нова будівля думи споруджено в 1874 р за проектом Шилле; в плані воно подковообразное, не відрізняється імпозантністю, хоча в ньому і помітні спроби надати споруді красу за допомогою декоративних форм ренесансу; на фронтоні будівлі вежа з фігурою архангела Михайла - спогад про «веже» з «чудовим дзегаром» у старій ратуші XVII - XVIII ст. У 2-му поверсі в залі засідань цікава га [с.316] Лері старовинних портретів, отриманих від старого магістрату. На площі, де нині знаходиться міська дума, старожили пам'ятають ставок (так зване «Козине болото») і греблю з млином.
На розі Думській площі № 26 будинок колишнього київського дворянства, що колись належав Маврикію Понятовскому, відомому бенкетами, які він ставив київської знаті; у 2-му поверсі його теж величезний зал, прикрашений гербами повітів Київської губернії і портретами, серед яких виділяється портрет Катерини II. Початок дворянського зібрання покладено в 1835 р Вибори і зборів дворян були численні і шумні; переважали поляки, які мали також і свій особливий будинок там, де нині контора державного банку. Про польський вплив в І-й половині XIX ст. свідчить мова польською мовою митрополита Євгенія. Будинок проти думи, де кондитерська Семадені, був збудований спочатку для синагоги, але потім відведено під дворянський банк, а нині - для концертів і виставок. Постійна виставка картин, що належить товариству «Замарі і С-я», і має на меті тримати київська громада в курсі нових художніх течій, насправді з мистецтвом має мало спільного.
На розі Хрещатика та Інститутської вул. поміщається київська біржа, заснована в 1862 р стараннями ізвестнаго проф.Бунге і не менш відомого видавця Завадського, імевшаго тут же в будівлі земельнаго банку велике видавнича справа (книги польські, французькі, українські, російські); будівлю біржі в мавританському стилі за проектом Шлейфера; зал зборів - один з кращих в Києві.
Далі по лівій стороні Хрещатика йде ряд нових згаданих уже вище банківських та інших будівель в типі будівництва самого останнього часу; завдяки застосуванню заліза і бетону, ця архітектура вільно перекриває большия простору, даючи багато місця вікнам, [с.317] світла; дерево тут майже не застосовується; архітектура ця виявляє прагнення до простоти, може бути, навіть на шкоду красі: великі напівтемні низькі приміщення колишніх будинків не можуть бути порівнювані з цим новим будівництвом в дусі ново-Людовик XVI, з його світлом і веселістю, простими білими полями або рожевою і сіркою облицовками ; прикраси їх не пов'язані органічно з деревом будівлі, як в класичній архітектурі: вони вільні і необов'язкові, і здебільшого лінеарна: колони, лізени, пілястри, підпори, кронштейни - всі ці старі форми тут імітують столярні та слюсарні роботи.
Архітектура ця позбавлена затишку і викликана тим міркуванням, що сучасна людина проводив життя поза домом і йому нема чого вносити особистий творчий елемент в свою обстановку; від неї віє тому фабричним холодом, чого не можна сказати про барокових тонах лаври або Софійскаго собору з їх печаткою лічнаго смаку, з їх цікавою зовнішньої фізіономією або ж про квартирах 2-ї половини минулого [19] століття з їх складами усякого «устаревшаго романтіческаго мотлоху» . Проте неприємний холод, веющий від нових дітищ капіталізму, виявився заразливим для Києва, і, якщо вже ця мода пішла, то залишається побажати, щоб в Києві вона зверталася ні до декоративних деталей початку XIX ст., А до більш ранніх форм місцевого будівництва в стилі бароко, дуже вдале застосування яких робили г.Алешін (будинок на Софійській площі), Лукомський (проект художньої школи печатного дела), Щуко (київський вокзал).
В одному з будинків цього новаго стилю поміщається ювелірна майстерня Маршака - найкраща в Києві, що проявляє в своїх роботах багато художнього смаку, що вважається і з місцевими умовами. Золотих справ майстерність здавна процвітало в Києві; київські емалі в княже час йшли далеко на Захід, а в епоху самоврядування Києва в XVII - XVIII ст, київський Золотар [с.318] ський цех теж був школою ювелірного мистецтва для всього европейскаго півночі. Фабрику Маршака обслуговують понад 100 майстрів; тут виробляється щорічно до 10 пудів одного зопота.
В кінці Хрещатика в будинку № 43 (Гербеля) в [18] 40-х роках містилася 2-а гімназія, поруч з ним розташований будинок Келея, чудовий тим, що в [18] 40 - 50-х роках належав президенту суду і будівельнику старого костелу Проскурі. За ним Європейський готель - найстаріша з существуюших в Києві, заснована в 1830 р на місці театру, якесь було віддано в 1830 р виселеним з Печерська засновнику нинішнього будинку; крім готелю тут містилася спочатку і книжкова торгівля літів. У театрі, який стояв на місці Європейського готелю (в садибі Гудими), встановленому тут в 1801 р, до пожежі, що знищила його в 1830 р, було два яруси лож, партер, амфітеатр і галерея; антрепризи часто змінювалися; це були головним чином польські трупи, давававшіе спектаклі також російською та українською мовами; в 1821 році цей театр містив знаменитий артист Щепкін, який ставив Шекспіра і українські п'єси; від театру Хрещатик до 1830-х років носив назву театральної вулиці. Київ у той час мав репутацію театральнаго міста (були еща театри на Подолі, в Клові, на Печерську), але в театрах панували розгнуздані вдачі, не завжди дотримувалася тиша, сиділи в шапках ...
Навпаки Європейського готелю - великий будинок в псевдо-російській стилі, що належав колись відомому директору хору Слов'янському. Він мріяв про будівлю з концертним залом на 50.000 народу, великим, ніж міланська La Scala; будинок цей проте залишився закінченим і був пристосований для квартир і клубів (військовий і комерційний). За будинком слов'янського перед Європейською готелем розташована знайома вже нам Царська [с.319] площа; в тому місці її, де розбитий квітник, існував фонтан, який носив назву «Івана»; він мав вигляд мармурової широкої вази, через краї якої лилася вода. За допомогою Олександрівської вул. Царська площа повідомляється з Подолом і Печерськом, а по Трьохсвятительській вул. - з Старим Містом.
попередній розділ | зміст | наступний розділ
