Щоденник Анни Франк: суміш фальсифікацій та описів геніталій (fb2)

1. Використовувати online-читалку "Книжник 0.2" (Не працює в Internet Explorer)
2. Олексій Токар, PhD ЩОДЕННИК АННИ ФРАНК: суміш фальсифікацій та описів геніталій
3. * * *
4. * * *
5. Зміст
6. Вхід в систему

загрузка ... Перескочити до меню

- Щоденник Анни Франк: суміш фальсифікацій та описів геніталій (А.с. критика ) 674 Кб, 17с. (Скачати fb2) - Олексій Токар

Використовувати online-читалку "Книжник 0.2" (Не працює в Internet Explorer)

Налаштування тексту:

Олексій Токар, PhD ЩОДЕННИК АННИ ФРАНК: суміш фальсифікацій та описів геніталій

«Щоденник Анни Франк» вперше був опублікований в 1947 році в Нідерландах і моментально став бестселером. Він перекладений багатьма мовами світу, багато разів перевидавався і продавався публіці як справжній, власноруч написаний єврейською дівчинкою з Амстердама. Книгу екранізували в Голівуді, причому фільм мав колосальний успіх. Щоденник Анни Франк є офіційним міжнародним культурним надбанням - він включений до списку спадщини ЮНЕСКО "Пам'ять світу", також у 2009 році на порталі Onepoll.com він потрапив в ТОП-10 списку книжок, "які надихають читачів". Цей твір неодноразово видавалося і російською мовою.

Однак в жанрі мемуарів та щоденників відомо чимало літературних містифікацій, які видавалися за справжні спогади або опису життя різних відомих людей - достатньо згадати «мемуари Хесса» або різні версії скандально відомих «застільних бесід Гітлера». Але одне з найбільш сенсаційних викриттів пов'язано з книгою «Щоденник Анни Франк».

* * *

У 1925 році батьки Анни, Отто Франк і Едіт Холландер одружилися і оселилися у Франкфурті, Німеччина. Анна народилася в 1929 році. Батько Анни був успішним бізнесменом, а мати Анни була дочкою промисловця.

У 1934 році Отто і його сім'я переїхала в Амстердам, де він купив фірму Opekta, що виробляла спеції і пектин, який використовується в домашньому господарстві при виготовленні желе та джемів.

У травні 1940 року, після того як німці окупували Амстердам, Отто залишився в цьому місті, в той час як його мати і брат переїхали до Швейцарії. Отто залишився в Амстердамі через те що його фірма вела вдалий бізнес з німецьким Вермахтом - з 1939 по 1944 рік Opekta продавала пектин для німецької армії. Пектин використовувався як харчовий консервант, протиінфекційний бальзам для ран і як загусник для підвищення об'єму крові при переливанні крові. Пектин також застосовувався як емульгатор для нафти і згущеного бензину для запалювальних бомб. Забезпечуючи Вермахт, Отто Франк перетворився в очах голландців в нацистського посіпаки.

6 липня 1942 Отто Франк перевіз свою сім'ю в «Таємне притулок» (так називала його Анна Франк: «Het Achterhuis» - буквально: «Задній дім», часто перекладається як «Секретна прибудова», «Укриття»). Це був триповерховий флігель із великим скляним будинком. Крім заможної сім'ї Франк в цьому комфортному і просторому укритті також ховалися інші євреї (всього - вісім, а ще домашні тварини).

Сьогодні дехто називає ці приміщення коморою, але ось так їх описує дівчинка:

"А за правими дверима розташовується задня частина будинку, яка і служить тепер нашим притулком. Ніхто б не подумав, що за простій сірій дверцятами стільки кімнат. Мінуешь маленьку сходинку, і ось ти всередині. Праворуч від входу круті сходи нагору, ліворуч маленький коридорчик і кімната подружжя Франк. кімнатка поруч - спальня двох молодих панянок Франк, що служить їм також і кабінетом. Праворуч від сходів кімнатка з умивальником і окремим туалетом, з другим виходом в нашу з Марго спальню. А якщо піднімешся по сходах, то здивуєшся ще ольшое, побачивши великий і світлий зал. Це колишня лабораторія, тому там є плита, раковина і робочий столик. Тепер вона буде служити спальнею подружжя Ван Даан, а так само загальної вітальні і їдальні. Крихітна прохідна коморка надійде в розпорядження Петера Ван Даана. Крім того, є горище і мансарда, як і в передній частині будинку.

Ось я і закінчила опис нашого чудового притулку! "

А це розповідь про день народження Анни 13 червня 1944 року (в цей час йшла кровопролитна війна):

"Ось і пройшов мій день народження. Мені виповнилося п'ятнадцять. Я отримала досить багато подарунків: п'ять томів історії мистецтв Шпрингера, комплект білизни, два пояси, носовичок, дві баночки йогурту, джем, два маленькі медові пряники, ботанічний довідник від тата і мами , браслет від Марго, запашний горошок від Дюсселя, блокнот від Ван Даан, льодяники від Міп, солодощі і зошити від Беп і найголовніше - книгу "Марія Терезія" і три скибочки справжнього сиру від Куглера. Петер підніс чудовий букетик півоній ".

Поки Отто Франк нібито переховувався, він продовжував вести свій бізнес з цієї будівлі, спускаючись вниз по сходах до себе в кабінет у нічний час і у вихідні. Анна та інші також спускалися в офіс Отто і слухали радіопередачі з Англії.

У 1944 році німецької окупаційної влади в Голландії стало відомо про шахрайство Отто Франка при виконанні його великих і вигідних контрактів з Вермахтом. Німецька поліція зробила наліт на його квартиру на горищі, і вісім євреїв в серпні вирушили в трудовий табір Вестерборк - адже Німеччина в той момент вкрай потребувала робочої сили.

Пізніше Анна Франк потрапила в табір Аушвіц-Біркенау, потім її разом з іншими в'язнями евакуювали до табору Берген-Бельзен, де вона у віці 14 років померла від тифу вже після звільнення табору англійцями (епідемія тифу спалахнула в таборі через брак інсектициду «Циклон Б »). Отто захворів в Аушвіці, але був вилікуваний у табірному шпиталі. Ближче до кінця війни німці евакуювали його в Маутхаузен і там він був звільнений. В кінці війни Отто Франк повернувся в свій амстердамський будинок - і пізніше розповідав, що нібито знайшов щоденник своєї дочки захованим під кроквами даху. Насправді щоденник знаходився в однієї з підлеглих Отто Франка, яка обслуговувала його сім'ю: закуповувала продовольство, одяг і книги з 1942 року до самого арешту сім'ї Франк в 1944 році, потім зберігала їх речі. У той час щоденник Анни Франк фактично містив лише близько 150 записів 13-річної дівчинки.

Перший щоденник починається 12 червня 1942 і ведеться до 5 грудня 1942 року, потім він був доповнений особистими листами Анни. Вона також написала декілька автономних історій, фантазій і анекдотів про життя в укритті. Потім Отто розповідав, що в 1944 році Анна почула по радіо як міністр освіти Нідерландів у вигнанні Герріт Болкштейн закликав вести щоденники, які будуть опубліковані після війни - саме тому батько Анни стверджував, що в 1944 вона переписала свої щоденники вдруге.

Коли підлегла передала Отто листи і записи Анни, він відредагував їх, виключив матеріали, які вважав нецікавими або ганебними, і об'єднав в книгу, яку потім передав для рецензії своєму секретареві Ісі Коверн, яка разом з чоловіком письменником Альбертом Коверн створила перший щоденник. Вони внесли свої правки, відредагували дві різні версії і кілька оповідань, потім об'єднали їх в одне оповідання. Пізніше деякі видавці піднімали питання, чи використовували Іса і Альберт Коверн оригінальні щоденники, або ж вони взяли їх з копій, наданих Франком.

Перша версія «Щоденника Анни Франк» була надрукована в 1947 році незначним тиражем - 1500 примірників. Переклади на німецьку та англійську мови, зроблені в 1950 році, ще менше нагадували роботу молоденької дівчинки.

Сторінки щоденника, на кожній з яких різні варіанти почерків

У другій редакції щоденника стиль письма Анни і її почерк раптом дозріли. Новий автор переставив, а де-не-де об'єднав записи з різними датами. Що вийшов з друку щоденник разом з фінальною частиною містив вже 293 сторінки тексту, який за стилем відповідав найвищим літературним стандартам, а за змістом зображував вражаючий яскраву картину історичних подій. Він сприймається як професійна документалістика, а не як щоденник дитини.

Спочатку в щоденнику були присутні два зразки почерку Анни Франк, які разюче відрізнялися один від одного - спочатку "дорослий" прописом починається 12 червня 1942 (схожий на почерк літнього бухгалтера) і "дитячий", який, як не дивно, з'явився всього чотири місяці по тому - 10 жовтня 1942 року і складався вже з друкованих літер.

Фотографія батька Анни Франк, вклеєна в її щоденник після запису від 7 листопада 1942. Зліва видно два різних почерку.

У 1956-1958 роках в Європі багато галасу наробив судовий процес за позовом справжнього автора щоденника - відомого письменника і журналіста Мейера Левіна (Meyer Levin) до батька Анни - Отто Франку за роялті (прибуток з продажу книги). В результаті Левін відсудив 50.000 доларів як відшкодування "за шахрайство, невиконання грошових зобов'язань і незаконне використання ідеї». Предметом позову в цьому процесі були найбільш драматизовані версії «щоденника», зроблені, зокрема, для кіно-, радіо-, теле- і театральних постановок. Левін наполягав на визнанні своїх авторських прав, і його позов був задоволений нью-йоркському міським судом. Суд встановив, що Отто Франк пообіцяв заплатити Мейеру Левіну не менше 50.000 доларів за використання діалогів, написаних Левін м, і включення їх в щоденник як інтелектуальної праці його дочки. Потім суддя закрив своїм розпорядженням дані у справі на сто років, тобто засекретив матеріали процесу з яких можна дізнатися які саме фрагменти «Щоденника» написані Мейером Левіним. Навіть рішення суду, яким підтверджувалася неповна справжність «Щоденника Анни Франк», не набуло широкого розголосу в пресі.

На правій сторінці почерки і з лівим і з правим нахилом

Відразу після оголошення результатів експертизи щоденника, його закрили в депозитну комірку в одному з банків Ізраїлю - і після цього щоденник тривалий час не витягували для перегляду, незважаючи на безуспішні спроби дослідників. Батько Анни Франк Отто Франк відмовлявся дозволити різним зацікавленим особам перевірити щоденник - незважаючи на зростаючі звинувачення в шахрайстві.

Перші публічні сумніви щодо справжності щоденника Анни Франк з'явилися у вигляді двох статей, опублікованих в листопаді 1957 року в шведському журналі «Фріа Орд» (Fria Ord - Вільне Слово) під назвою «Єврейська Психея - дослідження навколо Анни Франк і Мейера Левіна». Їх автором був Харальд Нільсен, датський літературний критик, який стверджував, що щоденник набув остаточного вигляду завдяки Мейеру.

15 квітня 1959 американському журналі "Іканемік Каунсил леттер" ( "Economic Council Letter") вийшла компіляція цих статей. У ній говориться:

"Історія дає нам безліч прикладом міфів, що мають більш тривалу і плідну життя, ніж істина, і які можуть стати більш ефективними, ніж істина.

Ось уже кілька років західний світ знає про одну єврейську дівчинку завдяки підробці, яка претендує на написаний особисто нею розповідь, "Щоденник Анни Франк". Будь проведений літературний аналіз даної книги показав би неможливість того, що вона була написана підлітком.

Цю точку зору підтверджує заслуговує уваги рішення Верховного суду Нью-Йорка, а саме, що батько Анни Франк повинен заплатити добре відомому американському письменнику-єврею Мейеру Левіну 50.000 доларів як гонорар за діалог, написаний тим для "Щоденника Анни Франк". У Швейцарії пан Франк пообіцяв заплатити Мейеру Левіну не менше 50.000 доларів за використання діалогів, написаних Левіним, і включення їх в щоденник як інтелектуальна праця його дочки ".

Редакція газети «Федерація» відтворила обкладинку журналу «Лайф інтернешнл» за серпень 1958 зі зразком почерку Анни Франк і її фотографією, нижче вона розмістила одну сторінку з опублікованої під назвою «Щоденник Анни Франк» рукопису. Було дуже помітно, що почерки абсолютно несхожі.

З'ясувалося, що надрукована версія щоденника не відповідає справжній. Докази, зібрані шведським дослідником Дітлібом Фелдерером (Dietlieb Felderer) і доктором Робером Форрісоном (Robert Faurisson) з Франції, показали, що опублікована версія відомого щоденника є літературною містифікацією, хоча деякі фрагменти щоденника реальні, навіть ті, що описують сцени лесбійського сексу (пізніше їх видалили).

У квітні 1977 року Дітліб Фельдерер написав Отто Франку листа з проханням дозволити йому приїхати до Швейцарії з групою експертів, щоб досліджувати оригінал щоденника. Пан Франк відповів відмовою:

"Дорогий сер!

Оскільки я дав Вам всю інформацію з приводу автентичності щоденника в моєму листі від 22 квітня, я не хочу більше вступати в контакт з цього приводу з ким би то не було.

Щиро, Отто Франк, 4 червня 1977 рік ".

Відомий британський історик Девід Ірвінг казав про «Щоденник Анни Франк»:

"Батько Анни Франк, з яким я листувався протягом декількох років, нарешті, дав згоду на лабораторні дослідження рукопису« Щоденника », чого я вимагаю завжди, якщо документ спірний".

Девід Ірвінг заявив також:

"Мій власний висновок про« Щоденник Анни Франк »такий, що деяка його частина дійсно написана дванадцятирічної єврейською дівчиною. Ці тексти потрапили до її батька, Отто Франку, після трагічної смерті молодої дівчини від тифу в одному з концтаборів. Її батько і інші невідомі мені особи відкоригували цей «Щоденник», щоб надати йому комерційну форму - що збагатило одночасно і батька, і Фонд Анни Франк, але як історичний документ, ця книга не має ніякої цінності, тому що текст був змінений ".

У 1975 році Девід Ірвінг писав у передмові до своєї книги «Гітлер і його генерали»:

"Існує багато підробок записок, як, наприклад, в« Щоденнику Анни Франк »(в даному випадку сценарист з Нью-Йорка подав цивільний позов і довів, що він написав його у співпраці з батьком дівчини)".

Відомий дослідник голокосту Рауль Хілберг, який написав книгу «Знищення європейських євреїв», в 1985 році виступав в Торонто в якості свідка з боку звинувачення на процесі Ернста Цюнделя - німецько-канадського ревізіоніста. Він заявив під присягою щодо щоденника Анни Франк:

"У моєму розумінні, яке засноване на газетних повідомленнях, у тому, що щоденник Анни Франк, який я, до речі, не використав або цитував в своїх текстах, є справжнім, за винятком коректив або виправлень, зроблених її батьком після війни. Цілком можливо - як це іноді трапляється з щоденниками померлих людей - він відчував, що повинен був внести певні зміни в щоденник своєї дочки або зробити виправлення в ньому, про які, як зрозуміло з газетних повідомлень, він фактично сам заявив ".

На питання про справжність щоденника Хільберга відповів:

"Так, існують певні сумніви щодо деяких його уривків".

У 1976 році Отто подав до суду на двох німців - Ернста Ромера та Едгара Гейса, які поширювали брошури, де стверджувалось що «Щоденник» є підробленим літературним твором (єврейські ЗМІ негайно обізвали їх неонацистами, хоча, коли єврей Мейер Левін позивався до євреєм Отто Франком , ЗМІ воліли взагалі не згадувати про цей процес). В рамках судового розгляду німецькі офіційні експерти провели дослідження почерку і визначили, що весь наданий щоденник був написаний однією людиною. Людина, який писав щоденник, усюди використовував кулькову ручку. До нещастя для пана Франка, кулькові ручки не були доступні до 1951 року, тоді як Анна, як відомо, померла від тифу в 1944 році.

Унаслідок позову до німецького суду, лабораторія німецької кримінальної поліції у Вісбадені Bundes Kriminal Amt (BKA) провела на спеціальному обладнанні криміналістичне дослідження рукопису, яка в той час складалася з трьох блокнотів у твердій палітурці і 324 окремих сторінок, переплетених в четвертий блокнот.

Результати досліджень, виконаних в лабораторії ВКА, показали, що "значна" частина роботи, особливо четвертий том, були написані за допомогою кулькової ручки. Оскільки кулькові ручки не були доступні до 1951 року, BKA прийшла до висновку, що ці розділи, швидше за все, були додані пізніше.

Нарешті, BKA чітко визначила, що жоден почерк з щоденника не відповідає відомим зразкам почерку Анни.

Інформацію ВКА, на наполегливе прохання єврейської громади тоді приховали, але пізніше вона випадково стала доступною для дослідників у Сполучених Штатах. На підставі цього звіту, німецький журнал Der Spiegel опублікував власне сенсаційне розслідування, яке доводило що деякі зміни зроблені після 1951 року народження, не всі написано однією тією ж рукою, також до щоденника вставлені інші сторінки і змінена їх нумерація - отже, весь щоденник є післявоєнною підробкою .

Сьогодні існують Різні Версії щоденника и нікому НЕ відомо - что в ньом справжнє, а що є підробкою, Аджея Отто Франк Постійно Щось в него додавайте, допісував, а деякі Сторінки вилучалось, например, в 1998 году виявило, что Отто Франк видалив з рукопису п 'ять сторінок, де Анна критично оцінювала шлюб ее батьків. Він також опустив фрагменти, де дочка злиться на нервову метушливість матері ( «саме незначна істота на світі»). Крім того, він виключив численні місця, де виявлялася релігійна віра, наприклад, прямі згадки про Йом Кіпур.

Доктор Форіссон порівнював різні видання щоденника різними мовами, і звернув увагу на дивні зміни, вставки і пропуски, часто суттєві, що показують продовження творчості над твором вже після смерті Анни. Наприклад, в анотації до українського видання написано що воно «здійснено з найповнішого німецькомовному виданню". Мабуть, автор цієї анотації не знав, що до написання щоденника залучали професійного письменника, тому зазначив, що цей твір «свідчить про письменницький талант» дівчинки. До речі, перекладачка щоденника на німецьку Аннелізе Шютц, за згодою батька Анни методично виключила з твору всі випади проти німців і чого-небудь німецького.

У «Щоденниках» є багато логічних невідповідностей. Коли "дорослий почерк" пише, що протягом більше двох років в невеликому просторі ховалися 8 євреїв, які навіть вночі уникали найменшого шуму та кашлю, і про те що «відкривати вікна було надто ризиковано», пізніше "дитячий почерк" пише про "великих і світлих "приміщеннях і про те що на горищі в середині дня Петер пиляв деревинки перед відкритим вікном. Іншім разом ВІН знову столярує и гуркоче молотком. Пані Ван Даан використовувала пилосос щоденно в 12:30 - згідно із записом від 5 серпня 1943 р 09 листопада 1942 р Анна повідомляє, що коли розірвався мішок з коричневою квасолею, "шуму було досить, щоб розбудити мертвих". В цьом прістосованому під житло офісному пріміщенні працює батько, інші євреї віконують конторські роботи, поруч Працюють робітники складу, а Анна оволодіває стенографією на заочні курси. Під час відпочинку євреї дивляться фільми через проекційний апарат, слухають радіоприймачі.

Професор Артур Бутц з Північно-західного університету зазначає:

"Я переглянув щоденник и не вірю в его автентічність. Например, вже на стор. 2 читаємо запису Про ті, чому 13-річна дівчина начинает щоденник, а потім сторінка 3 дает коротку Історію сім'ї Франк, а потім Швидко Аналізує конкретні антієврейські заходь , что здійснюваліся во время німецької окупації в 1940 году. Інша частина книги такоже написана в тому ж історичному Дусі ".

Дійсно, на початку щоденника нібито тринадцятирічна дівчинка пише:

«Моя біографія ... ідіотства, але без цього ніяк не обійтися. Ніхто не зрозуміє жодного слова, якщо я почну відразу, без коротенької біографії. Так що змушена, хоч і без особливого бажання, коротко її переказати ».

І далі:

"У травні 1940 року почалися важкі часи: напад Німеччини, капітуляція, окупація і все більше бід і принижень для євреїв. Закони,

обмежують наші права, приймалися один за іншим. Євреї були зобов'язані носити жовту зірку, здати свої велосипеди, не мали права їздити на трамваях і в автомобілях, навіть власних. Євреї могли відвідувати магазини тільки з трьох до п'яти і користуватися послугами виключно єврейських перукарів. Євреї не мали права з'являтися на вулиці з восьмої вечора до шостої ранку. Їм заборонялося ходити в театри, кіно та інші подібні установи, а також - в басейн, тенісний корт, на греблю, і взагалі займатися будь-яким видом спорту в громадських місцях. З восьмої вечора євреї не могли сидіти у власному саду або в саду у знайомих. Не можна було ходити в гості до християн. Вчитися дозволялося тільки в єврейських школах. Так ми і жили в очікуванні нових заборон ".

Варто відзначити, що в момент описуваних подій, т. Е. В травні 1940 р, Ганні було всього 10 років - чи міг дитина пам'ятати такі подробиці і розбиратися в них?

Чи могла належати дівчинці наступна пафосна тирада:

"Складність нашого часу в тому, що варто тільки прокинутися ідеалам, мріям, новим прекрасним надіям, як жорстока дійсність знищує їх .... Я не можу будувати своє життя на фундаменті з безнадії, горя і смерті. Я бачу, як світ поступово перетворюється на пустелю , і чую наближення грому, що несе смерть і нам, я відчуваю страждання мільйонів людей. "

Анна робила свої записи в складний віковий період - в тринадцять років - і висловлювала як симпатії, так і антипатії прямо і відкрито. Серед іншого щоденник оповідає також про етапи дорослішання дівчинки - там відзначаються зміни, які відбуваються з її тілом, описуються лесбійські почуття і перша сексуальна жага. 14-річна Анна Франк записала у своєму інтимному щоденнику:

"Одного разу, залишившись ночувати у подруги, я її запитала - можна мені в знак нашої дружби погладити її груди, а їй - мою? Але вона не погодилася. Мені завжди хотілося поцілувати її, мені це приносило велике задоволення. Коли я бачу статую оголеної жінки , наприклад, Венеру, то завжди впадаю в екстаз ".

Також Анна описує свої розмови з Петером (юнаком старшим її на 3 роки) про статеві органи, про піхву, про статеві акти, про менструації. Ось деякі з розмов Анни і Петера взяті з еее щоденника:

"Коли я вчора прийшла до Петера, то наша розмова якимось чином перейшла на тему сексу. Я вже давно збиралася запитати його про деякі речі - він багато знає. Він був дуже здивований, коли я сказала, що дорослі ні мені, ні Марго нічого не пояснили. я багато говорила про себе, Марго, мамі і татові і зізналася, що останнім часом не наважуюся задаваті інтимних питань. Петер запропонував тоді просвітити мене, за що я була вдячна. Він пояснив, як потрібно берегтися, після чого я зважилася запитати: як хлопчики помічають, що вони стали дорослими. Він сказав, що подумає, як краще пояснити, і розповість мені ввечері. Я передала йому історію Джеккі і сказала, що дівчатка безпорадні перед сильними хлопцями.

"Ну, мене-то ти можеш не боятися", - відповів він.

Увечері, коли я прийшла, він пояснив мені - про хлопчиків. Я відчувала себе трохи ніяково, але все ж добре, що ми поговорили про це. Ні з одним іншим хлопчиком я не могла б обговорювати такі інтимні питання, так само, як і він - з іншою дівчинкою. Він знову розповів мені про оберігання.

... Вчора мені, нарешті, вдалося поговорити з Петером на одну делікатну тему, я збиралася це зробити вже, принаймні, десять днів. Я без зайвої сором'язливості пояснила йому, як влаштовані дівчинки - до самих інтимних подробиць. Ось смішно: він думав, що вхід у піхву на картинках просто не зображують. Він і не знав, що його, дійсно, не видно, так як він знаходиться між ніг. Вечір закінчився взаємним поцілунком, десь біля губ. Це було особливе, дивовижне відчуття!

Може, мені треба взяти з собою наверх зошит, куди я роблю виписки з прочитаного, щоб, нарешті, поговорити про щось серйозне. Щовечора тільки обніматися - це мало, сподіваюся, і для нього. "

Наступна цитата стала причиною для скарги з боку одного американських батьків, що наткнувся при перегляді щоденника на "непристойну" опис жіночих геніталій:

"... Мені б дуже хотілося запитати Петера, чи знає він, як влаштовані дівчинки. По-моєму, у хлопчиків все набагато простіше. На фотографіях і скульптурах оголених чоловіків можна все добре розглянути, а у жінок - немає. У них статеві органи (так , здається, вони називаються) розташовуються між ніг. я думаю, що він ніколи не бачив дівчинку поруч і я, чесно кажучи, теж немає. справді, хлопчики влаштовані простіше. Але як же пояснити йому?

Те, що він не має чіткого уявлення про це, я зрозуміла з його слів.

Він говорив щось про шийку матки, але це знаходиться всередині, а зовні зовсім не видно. Все-таки життя - штука дивна. Коли я була маленькою, то нічого не знала про внутрішні статеві губи, адже і вони не помітні. І я думала, що сеча виходить з клітора - ось смішно! А коли я у мами запитала, для чого потрібен клітор, вона відповіла, що не знає. Нерозумно, як завжди.

Але повернуся до суті справи. Як же пояснити йому, врешті-решт, не маючи наочного прикладу? Що ж - була не була - спробую зараз на папері!

Якщо дівчинка стоїть, то попереду у неї щось розгледіти неможливо. Між ніг знаходяться свого роду подушечки: м'які, покриті волоссям - вони щільно прилягають один до одного і тому закривають те, що за ними. Але якщо сісти, то між ними утворюється щілина і подивитися, що всередині червоно, слизько і досить гидко. Зверху між великими статевими губами знаходиться як би складочка, схожа на міхур - це клітор. За нею йдуть малі статеві губи, які теж близько прилягають один до одного, а за ними - знову діляночку шкіри, розміром приблизно з великий палець руки. У верхній частині є дірочка, з якої виходить сеча.

Нижче тільки шкіра, але, якщо її злегка розсунути, то побачиш піхву.

Вона майже не помітна - така крихітна дірочка. Не можу уявити, як в неї може увійти чоловік, і як звідти народжуються діти. Туди навіть просто засунути вказівний палець. Ось і вся розповідь, але все це дуже важливо ".

Кілька років тому шкільна адміністрація округу Калперер (штат Вірджинія, США) постановила виключити з навчальної програми цей нібито щоденник єврейської дівчинки, який чиновники з відділу освіти визнали "надмірно відвертим". Про це написала газета The Washington Post.

Необхідно відзначити, що в найбільшому американському книжковому інтернет-магазині Amazon.com «Щоденник Анни Франк» знаходиться в списку заборонених для дітей книг в силу його "депресивності для читачів". А в американській бібліотечної асоціації відзначають, що з початку 90-х років зафіксовано лише шість його запитів в бібліотеках.

* * *

У липні 1988 року в США було оголошено про відкриття ще кількох зразків почерку Анни - на двох написаних нею листах від 27 і 29 квітня 1940 року і на листівці, написаній нею в 11-річному віці. В цьому випадку викликає нахабство продемонстрував Музей Анни Франк в Амстердамі, який стверджував про "справжність" листівки, нібито відправленої в 1937 році восьмирічною Анною Франк одному в Амстердам із побажаннями "удачі в Новому році". Листівка, як стверджують в музеї, була відправлена ​​з Аахена, в Німеччині, де Анна перебувала в гостях у своєї бабусі.

Однак, навіть поверхове порівняння почерку на листівці з фактичним почерком Анни Франк в 1942 році показує, що листівка була явно написана кимось іншим, особливо зважаючи на те, що в 1937 році почерк такий як у восьмидесятирічного людини, а в 1942 році почерк, як у 13-річної. Ця "листівка Анни Франк" є ще одним обманом в пантеоні єврейських вигадок і фальсифікацій, що становлять брехня про голокост.

Щоденники Анни Франк - це великий і серйозний бізнес, в Амстердамі навіть існує Інститут Анни Франк. Цей інститут був змушений визнати, що в щоденниках є місця, написані кульковою ручкою, але "в загальному і цілому", як там заявили, щоденник справжній. У спробі покінчити зі звинуваченнями в тому, що щоденник підроблений, до п'ятдесятиріччя з моменту смерті Анни Франк там випустили так званий "остаточний варіант": «Щоденник юної дівчини: остаточне видання», куди включили уривки, раніше заборонені батьком Анни для публікації. Тепер до книги увійшли виключені ним записи про сімейні стосунки, неприємні висловлювання на адресу його та матері, а також "інтимні" подробиці з життя доньки.

Незадовго до смерті Отто Франк визнав, що він дозволив письменнику з Голландії відредагувати щоденники і навіть переписати його окремі фрагменти. ВІН кож признал, что деякі імена у Щоденнику були замінені на псевдонімі.

Таким чином, сьогодні остаточно доведено, що Отто Франк використовував працю професійного письменника для зображення подій, які, як нас змушували вірити, є літературною творчістю його дочки. Завдяки продажу фальсифікованого щоденника з описом трагічної життя Анни, Отто Франк отримав значні прибутки і став дуже заможною людиною. Пан Франк і інші істотно адаптували і розширили оригінальний рукопис для отримання фінансового прибутку, створюючи в процесі доповнень і змін шахрайський документ, який використовується в тисячах шкіл по всьому світу, що допомагає викликати жалість до євреїв і сприяє просуванню симпатій до сіонізму. Втім, ряд викликають фальсифікацій, що супроводжують історію цього твору, не заважає пропагандистам міфу про голокост і досі стверджувати, що «Щоденник Анни Франк» є "яскравим свідченням Голокосту", "підтвердженням звірств фашизму" та "вражаючим звинувачувальним документом проти нацизму".

Фальсифікацією щоденника постійно займалися письменники, перекладачі, учасники судових процесів і рідний батько Анни Франк. Напевно нас в найближчому майбутньому чекає ще чимало несподіванок з різними версіями "Щоденників Анни Франк", проте вже зараз його не зовсім справжнє походження не викликає сумнівів.

Журналіст Тереса Хендрі в своїй статті "Чи є щоденник Анни Франк фальшивкою?" в журналі «American Mercury» влітку 1967 р зауважує, що шкільні підручники роками рекомендують цю книгу молоді, представляючи її як власну роботу Анни Франк. Поряд з постійними закликами до прочитання щоденника лунають заклики до толерантності. Рекламні анонси, що закликають до перегляду фільму на його основі, підкреслюють "справжній" характер представленої драми.

Тому журналістка задає питання:

«Хіба автори подібних статей та рекламних роликів не" розпалюють полум'я ненависті ", яке вони справедливо засуджують? Чи може бути виправданою пропаганда, що включає в себе перебільшення і спотворення фактів, незалежно від мети, для якої вона використовується? Чи може бути неможливим вигадка, позначений маркою автентичності? Чи має хтось право створювати вигаданий працю і виставляти його перед громадськістю як справжній, особливо працю з таким приголомшливим закликом до емоцій? »

Тереса Хендрі сама дає чітку відповідь, з яким неможливо не погодитися:

«Надання вимислу статусу істини ніколи не може бути виправданим. З цим не можна миритися ».

Зміст

Олексій Токар, PhD ЩОДЕННИК АННИ ФРАНК: суміш фальсифікацій та описів геніталій

Вхід в систему