Навіть побіжний погляд на жіночий рух дає зрозуміти, що воно дало багато не тільки жінкам, а й всьому світу
Їх називали потвора. Проти них організовували дифамаційного медіа-кампанії, покликані показати, що жіночий рух - це збіговисько збиткових дам, поганих дружин і нікудишній матерів .
Вони ж пливли на човнах по Темзі, трохи смішно, але все ж креативно вимагаючи виборчого права для жінок, вони приковували себе до кованих воріт урядових будівель, видавали памфлети і писали законопроекти, терпіли навмання, протестували, на публічних акціях хапали за лацкани наймогутніших чоловіків своїх країн і ... перемагали.
Всі права, які сьогодні здаються такими природними, далися жінкам минулого зовсім непросто.
Україна, яка проходить декомунізацію, все ще святкує 8 березня. Законодавче рішення, покликане скасувати вихідний, поки не прийнято. Політикам важко дається рішення скасувати свято, до якого всі звикли. Але завдяки Інституту національної пам'яті вперше відбулася розмова про свято. Що таке 8 березня: свято, що оспівує жіночу красу, або свято, яке нагадує про існуючі в суспільстві гендерні проблеми і свято пам'яті про те, яким було жіночий рух?
Давайте згадаємо. 18-19 століття. Уже не піддається сумніву факт, що у жінок є душа, хоча питання - людина чи жінка - все ще звучить в салонах, літературі і публіцистці. Людина вона, чи може вона брати участь у виборах, отримувати рівну оплату праці та право на освіту? Чи має право на розлучення і рівні з чоловіком права на своїх дітей? Чи може розпоряджатися своїм спадком або заробленими грошима?
Все родоначальниці жіночого руху в Європі - освічені і фінансово відбулися жінки. Роздумуючи про них, просто майте на увазі одне. Вони могли б мучитися питанням, куди поїхати відпочивати - в Ніццу або Венецію, але їх хвилювало зовсім інше: «Чому мій садівник і конюх можуть голосувати, а я - ні?».
Хто з жінок допоміг суспільству і політикам відповісти на ці питання за часів, коли світ здавався створеним виключно чоловіками і виключно для чоловіків? Ми вирішили виділити п'ять найбільш помітних жінок-суфражисток. Насправді, осіб в жіночому русі було дуже багато, вони були теоретиками і практиками, трибунами і провокаторами, помірними і радикальними - розкиданими по різних жіночим організаціям. Але кожна з них внесла свій вклад в те, щоб жінка стала вільною.
суфражистки з Кембриджу , ЯКА ГОВОРИЛА НА 16-ТИ МОВИ
Історія жіночого руху зберегла ім'я вченого, викладачки Кембриджа Джейн Еллен Харрісон.
Вона знала німецьку, латину, грецьку, іврит. Джерела писали, що вона говорила приблизно на шістнадцяти мовах. Більшу частину свого професійного життя Харрісон провела в коледжі для жінок в Кембриджі, де займалася антропологією, етнографією, античним мистецтвом і ритуалами.
Харрісон була помірною суфражистки. Вона використовувала для захисту жіночого виборчого права антропологію. У відповіді на антісуфражістскую критику Харрісон демонструє свої переконання: «Жіночий рух - це не спроба привласнити прерогативи чоловіків як статі; це навіть не спроба затвердити привілеї жінок як статі; це всього лише потреба, щоб в житті жінок, як і в житті чоловіків, знаходилося місце і свобода для чогось більшого, ніж та чоловіча, і жіноча, - для людського ».
Еммелін Панкгерст І ДИНАСТИЯ суфражисток
Засновниця жіночого руху ( «Ліги за виборчі права жінок») Великобританії Еммелін Панкхерст була визнана журналом Тайм однією з 100 найвидатніших персон двадцятого століття. Мабуть, Еммелін можна вважати засновницею династії суфражисток, адже двоє з п'яти її дочок теж займалися жіночими правами. Боротьба британок за свої права була найяскравішою і одночасно найгострішою. Суфражистки влаштовували акції, часто билися з поліцейськими, форми їхньої боротьби навіть сьогодні можна було трактувати, як хуліганство. Саме англійські суфражистки потрапили до в'язниці за те, що вривалися на офіційну зустріч Черчілля з вимогою дозволити жінкам голосувати. Еммелін Панкхерст, крім іншого, проводила публічні лекції в різних куточках Англії. Відомо, що на мітинг за громадянські права в Гайд-парку, в центрі Лондона послухати Панкхерст зібралося близько півмільйона людей.
У 1914 році, з початком Першої світової війни, члени жіночої ліги призупинили протести до закінчення війни. На заклик Панкхерст всі їхні сили були спрямовані на забезпечення перемоги. Вони працювали так самовіддано, що здавалося - вже ні у кого не виникало сумнівів у відповідальності і громадянської зрілості жінок. У 1918 році діяльність Еммелін Панкхерст увінчалася успіхом. Актом про народне представництво жінки, які досягли 30 років, отримували право голосувати. Через десять років, Актом від 1928 року, вікова планка була знижена до 21 року. У тому ж році Еммелін померла, на її похорон зібралися кілька тисяч людей, одягнених у прапори жіночий ліги. Після смерті прем'єри Англії ставили її в один ряд з Жан-Жаком Руссо і Мартіном Лютером Кінгом.
ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ Ентоні Сьюзен СТАВ У США ДНЕМ жіночого ВИБОРЧОГО ПРАВА
Ключовою фігурою американського жіночого руху була Сьюзен Ентоні. У 1872 році мила пані з'явилася на виборчу дільницю в день голосування за президента, з упевненим виглядом взяла бюлетень і онімілі, що не повірили в таку нечувану нахабність, члени комісії вихопили у неї бюлетень в самий останній момент.
Дама була заарештована. Це була Ентоні, а до прийняття поправки про право жінок голосувати залишалося майже 50 років. Напевно, це акція стала безпрограшної, раз сьогодні про це знає кожна американська школярка. Але до самого виборчого права американки йшли дуже довго. Ентоні нескінченно їздить по країні з лекціями, створює громадські організації, видає газету «Революція». Вона хоч і стала автором дев'ятнадцяти поправки про жіноче виборче право, але не дочекалася її прийняття. Хоча вона домоглася змін в положенні жінок (так, при її житті кількість жінок-учнів вищих навчальних закладів США зросла з 0 до 36 тисяч) і могла сказати за два роки до смерті: «Світ ще ніколи не бачив більшої революції, ніж в жіночій сфері протягом цих п'ятдесяти років ».
Еліс ПОЛ: ПОПРАВКА ДО КОНСТИТУЦІЇ ЦІНОЮ тюремного ЗАЛЮЧЕНІЯ
Ухвалення дев'ятнадцятого поправки до Конституції пов'язують з ім'ям Еліс Пол. Американки з самого початку якось інтуїтивно використовували всі правила лобіювання, проводячи колосальну просвітницьку роботу у всіх штатах, але часто йшли по стопах британського руху суфражисток, повторюючи їх форми протесту. Коли мирні зусилля суфражисток з лобіювання виявилися безрезультатними, Пол і її колеги сформували в 1916 році «Національну жіночу партію», де ввели методи, частина з яких використовується рухом за виборчі права в Великобританії - демонстрації, паради, масові мітинги, пікети біля Білого дому і голодування. Всі дії висвітлювалися в публікаціях щотижневої газети «Суфражистки».
Еліс Пол
В'язниця, де в знак протесту Пол влаштувала голодування, і звідки її потім перевели до психіатричного відділення лікарні, в поєднанні з триваючими демонстраціями і супутнє висвітлення в пресі - все це чинило тиск на адміністрацію Вільсона. У січні 1918 року Вільсон оголосив, що жіноче виборче право - це необхідний захід. У 1920 році була прийнята дев'ятнадцята поправка до Конституції США.
ФРАНЦІЯ І ПРАВО НА РОЗЛУЧЕННЯ
Іменем французької письменниці та журналістки Олімпія де Гуж названа одна з паризьких площ і кілька французьких шкіл. Чи Францію можна вважати батьківщиною жіночого руху, але це країна гідно оцінила зусилля Олімпії.
Де Гуж однією з перших закликала до встановлення права на розлучення, що врешті-решт було декретовано. Вона виступала за права незаконнонароджених дітей, за створення пологових будинків, національних майстерень для безробітних і нічліжок для бездомних. Була автором «Декларації прав жінки і громадянки», відхиленої Національним конвентом (1791).
УКРАЇНА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ І 60 Т И сяч ЇЇ феміністок
Жіночий рух, всупереч чуткам, не було розрізненим і чисто національним. Феміністки Європи, Канади та Америки спілкувалися, обмінювалися ідеями. Ідеї жіночу гідність і рівноправ'я поширювалися попри всі кордонів, а українки були до нього дуже сприйнятливі.
Марія Вілінська (Марко Вовчок) володіла десятьма мовами. Вона видавала журнал, який покликаний був допомагати інтелігентних жінок, в ньому піднімалося питання емансипації. У 1871 році вийшло 12 номерів видання, а в 1872 - 5. "Мене дуже тепер хвилює, скільки могли б зробити жінки, священицькі дочки і дружини, і вони нічого не роблять", - писала Марія Вілінська. Леся Українка і Ольга Кобилянська були учасницями руху, але їх погляди, листи та їх героїні дають право називати їх феміністками.
В Україні є своя історія жіночого руху, свої організації, які боролися за право доступу жінок до вищої освіти. Було суспільство прав захисту працюючих жінок, союзи і гуртки українок, які відстоювали ідеї жіночої рівноправності ще в 19 столітті. А Союз Українок , Заснований жінками Західної України, налічував 60 тисяч членів.
* * *
Це дуже мало, щоб розповісти про жінок, яких всю їхню молодість переслідували і саджали в тюрми, в старості запрошували в президентські палаци і на національні торжества, а після смерті називали їх іменами площі, зображували на марках, національних валютах.
Але навіть побіжний погляд на жіночий рух дає зрозуміти, що воно дало багато не тільки жінкам, а й усьому світу.
Ризикнемо стверджувати, що суфражистки подарували світові форми ненасильницького протесту. І, можливо, витоки нинішніх креативних політтехнологій варто шукати в костюмованих парадах, поїздках на човнах і пікетах, придуманих засновниця жіночого руху.
Боротьба за жіночі права вписана в загальну боротьбу за права людини самими суфражистки. Майже ніхто з них не займався виключно гендерної темою, в Америці вони паралельно боролися проти расової дискримінації, в Європі відстоювали сухий закон і створювали товариства тверезості, вони відчайдушно боролися за пристойні умови життя всіх робітників, права дітей і вдів. І багато хто з суфражисток, нехай у мрії, бачили себе членами робочих партій.
І нарешті, останнє. Дуже часто за спиною жінки-суфражистки стоять чоловіки. Або батько, який виховав її соціальну активність, або чоловік, який надихнув її на цю працю. Суфражизм має своїх представників в сильній половині людства: прогресивно налаштовані філософи, юристи та політики нерідко підтримували жінок в їх боротьбі за гендерну рівність. І воно закономірно. Адже сильні чоловіки ніколи не відмовлять жінці в праві на творчість, гідність і голос.
Лана Самохвалова. Київ.
Що таке 8 березня: свято, що оспівує жіночу красу, або свято, яке нагадує про існуючі в суспільстві гендерні проблеми і свято пам'яті про те, яким було жіночий рух?Людина вона, чи може вона брати участь у виборах, отримувати рівну оплату праці та право на освіту?
Чи має право на розлучення і рівні з чоловіком права на своїх дітей?
Чи може розпоряджатися своїм спадком або заробленими грошима?
Вони могли б мучитися питанням, куди поїхати відпочивати - в Ніццу або Венецію, але їх хвилювало зовсім інше: «Чому мій садівник і конюх можуть голосувати, а я - ні?
Хто з жінок допоміг суспільству і політикам відповісти на ці питання за часів, коли світ здавався створеним виключно чоловіками і виключно для чоловіків?
