Архієпископ Олександр (Драбинко) про Соборі Української Православної Церкви

Проведення Собору Української Православної Церкви всього лише другий раз за останні двадцять років і без того виглядає дещо запізнілим. Однак у цілого ряду опонентів Церкви, тим не менше, воно викликало претензії і роздратування, яке в достатку виливається на сторінки ЗМІ. Цю наелектризовану атмосферу можна пояснити спробою наточити до християнства політику, чиїмись роздутими амбіціями або гординею опонентів Української Церкви. А можна - відсутністю інформації.

Для того, щоб прояснити здивування і пролити світло на ситуацію, портал «Православіє в Україні» звернувся за роз'ясненнями до секретаря Предстоятеля Української Православної Церкви архієпископа Переяслав-Хмельницькому і Вишневському ОЛЕКСАНДРУ (Драбинко).

- Владико, скажіть, чому було прийнято рішення провести Собор Української Православної Церкви?

- Собор, скликання якого ініціював Предстоятель нашої Церкви Блаженніший Митрополит Володимир, збирається, щоб затвердити всі ті законодавчі та нормативні рішення, які були прийняті з часу останнього Собору УПЦ. Як відомо, він проходив 26 червня 1992 року в Києві в Трапезному храмі - там, де, власне, пройде і цей Собор.

У 1992 році УПЦ затвердила постанови Харківського Собору, який змістив колишнього Предстоятеля і обрав на предстоятельського пост Блаженнішого Митрополита Володимира.

- Виходить, що УПЦ не збирала Собори 19 років ...

- Так. За цей час, природно, накопичилося чимало різних рішень, що вимагають затвердження. Ці роки показали дуже високу динаміку зростання Церкви. У зв'язку зі збільшенням кількості парафій було створено чимало нових єпархій. Були висвячені нові архієреї. Створено нові синодальні структури, які, за аналогією з державними міністерствами, працюють над вирішенням тих питань, які ставить сучасність перед Церквою і народом України.

- Опоненти УПЦ вказують на те, що Собор був скликаний нібито дуже поспішно. Чим Ви це пояснюєте?

- Рішення про проведення Собору було прийнято ще три роки тому, тому говорити про якусь поспішності просто неправильно. Інше питання, що якийсь час зайняла підготовка, і коли вона підійшла до кінця, було оголошено про проведення Собору в плановому режимі.

Цей Собор ще називається Ювілейним. У минулому році ми святкували 20 років незалежності і самостійності в управлінні УПЦ; в цьому році відзначаємо 20 років незалежності України, в наступному - 20 років Предстоятельського служіння Блаженнішого Митрополита Володимира. Тобто, пройшов якийсь період, достатній для того, щоб підвести підсумки.

До речі, в Москві відбуваються схожі процеси. Святіший Патріарх Кирил також оголосив цей рік ювілейним - йдеться про 20-річчя буття Церкви, цьому присвячена ювілейна Х церковно-громадська виставка-форум «Православна Русь», до участі в якій і ми запрошені.

Ну і нарешті, найголовніше 9 липня ми відзначаємо дату - 45 років архієрейської хіротонії Блаженнішого Митрополита Володимира. Що може бути більшим подарунком нашій Церкві нашому Предстоятелю, що не соборна молитва в ювілей нашого ангела Церкви?

- Чи були заперечення про скликання Собору? Наприклад, з боку Одеської або Донецької єпархій?

- Ні, заперечень ні від кого не надходило. Йдеться лише про підведення підсумків та про затвердження вже прийнятих раніше рішень. Тому ніяких заперечень і не може бути.

- Крім Собору плануються ще якісь заходи?

- Так. В цей день також пройдуть збори намісників монастирів під керівництвом глави Синодального відділу з питань монастирів УПЦ митрополитом Вишгородським і Чорнобильським Павлом.

А 9 липня, в день пам'яті Тихвінської ікони Божої Матері, ми плануємо зробити Божественну літургію на площі перед Успенським собором в Лаврі, ніж засвідчимо соборність і євхаристійне єдність нашої Церкви навколо єдиної Чаші Христової.

- Чи будуть на Соборі підніматися питання, що стосуються парафіяльного життя і ставлення Церкви до тих чи інших процесів в суспільстві?

- Ні. Собор не планує порушувати такі питання. Головна мета Собору - затвердити ті зміни в структурі Церкви, які відбулися за останні роки. Затвердити зміни до Статуту про управління УПЦ.

- Внесення змін до Статуту також викликало бурхливу реакцію опонентів Української Православної Церкви. Головне заперечення: їх нібито має затверджувати глава Російської Православної Церкви.

- Згідно зі Статутом Руської Православної Церкви (гл. 8, пункт 8), Статут Української Православної Церкви затверджується Предстоятелем УПЦ і схвалюється Патріархом Московським і всієї Русі. Відповідно до Статуту про управління УПЦ (гл 3, пункт 9), він приймається Собором єпископів УПЦ з наступним затвердженням Собором УПЦ. Юридично, відповідно до законів України, на Статуті стоїть підпис і печатку Митрополита Київського і всієї України.

Питання про зміну до Статуту знаходиться повністю в компетенції Собору єпископів УПЦ. Справа в тому, що мова йде про внутрішній Статуті Української Православної Церкви, яка існує на території держави Україна. Згідно з українським законодавством, громадянин іншої країни не має юридичного права стверджувати офіційні документи Української Церкви. Вплинути на рішення Собору УПЦ, висловивши свою думку, Патріарх, звичайно, може. Але він не буде стверджувати сам Статут.

Ті, хто говорять про необхідність затвердження Статуту УПЦ Патріархом, керуються пунктом 13 глави 8 «Самокеровані Церкви» Статуту РПЦ. Однак про УПЦ, як Самокерованої Церкви з правами широкої автономії, мова йде в пункті 18.

- Якщо конкретніше, то про які зміни йдеться?

- Про збільшення кількості постійних членів Священного Синоду УПЦ, утворенні нових єпархій, синодальних установ та інших рішеннях, прийнятих з моменту проведення останнього Собору.

- Наскільки правомірне і чим це зумовлено розширення складу Священного Синоду?

- Розширення складу Священного Синоду УПЦ обумовлено збільшенням кількості єпископів в Церкві. Власне, воно й сталося паралельно зі збільшенням кількості єпископату. Не виключено таке збільшення і в майбутньому. Чи не Статут диктує, як жити, а життя Церкви вносить свої корективи до Статуту.

- Тоді чому воно викликало таку бурхливу реакцію?

- Важко пояснити. Синод абсолютно правомочний приймати такі рішення. Але хочу зауважити, що минуле розширення кількості членів Священного Синоду з 5 до 7 осіб ні у кого не викликало негативної реакції. Дивно чути негативні оцінки збільшення кількості членів Синоду зараз. Не знаю, кому і навіщо це треба.

- Що дасть запровадження цих трьох осіб?

- Це дозволить Священному Синоду глибше і об'єктивніше розглядати ті питання, які саме життя ставить перед Церквою. В останні роки у нас реально збільшується кількість роботи. Наприклад, різке зростання кількості монастирів говорить про те, що людина, яка відповідає за їх роботу, повинен регулярно доповідати Священному Синоду про стан справ, адже монастирі - це особлива інституція Церкви.

Це ж стосується і ВЗЦЗ. Відділ відіграє особливу роль в житті будь-якої Церкви, і тим більше в Україні, де безліч конфесій, і церковно-державні відносини тільки формуються. Тому участь глави ВЗЦЗ в Синоді не тільки традиційно, але і вкрай необхідно.

А владика Іларіон представить один з найбільш динамічно розвиваються регіонів нашої Церкви - православний Донбас.

- Ким представлені інші регіони?

- Центральний регіон у нас представлений Предстоятелем і керуючий справами УПЦ. Південний регіон в Синоді представлений владикою Агафангелом, західний - владикою Онуфрієм, Закарпатті - владикою Марком, а схід України - митрополитами Іоанникієм і Іларіоном.

- Синод Української Православної Церкви прийняв рішення про відлучення від церковного спілкування Валентина Лукіяника, який творив неподобства в Кирилівській церкві в Києві. З чим це пов'язано?

- Події в Кирилівському храмі стали не причиною, а, скоріше, останньою краплею. В результаті хуліганських дій, вжитих Валентином Лукіяником в Кирилівці, без відома священноначалія на території музею-заповідника був похований покійний клірик цього храму. Ще раз підкреслю: священноначалля навіть не повідомили про те, що він помер!

Звичайно, такі дії викликали конфронтацію між музеєм і Українською Православною Церквою. Тепер музей-заповідник судиться з Київською митрополією, цим займається прокуратура. Більш того, піднімається питання про розірвання договору оренди майна Кирилівського храму з Українською Православною Церквою. Але ж поховати на території заповідника - це було не наше рішення, а бажання однієї конкретної людини, який сказав: копайте тут і закопуйте. І все.

Але найгірше, що це може надалі негативно відбитися на поверненні Церкви інших церковних споруд. Тепер нас питають: «Як ми вам віддамо ту чи іншу церкву, якщо ви не можете контролювати ваших прихожан ?!» Нам кажуть: «Сьогодні вони копають могили посеред заповідника, а завтра подряпають стіни, почнуть виносити начиння і не дотримуватися умов договору». І це в той момент, коли йдуть переговори про відновлення Десятинної церкви, про передачу інших храмів.

- Як не допустити повторення подібного в майбутньому?

- Для цих цілей в Київської Митрополії створена спеціальна служба - дисциплінарна комісія. Вона буде відслідковувати і припиняти хуліганські і антиканонічні дії. Створення аналогічних структур в єпархіях лежить у сфері відповідальності єпархіальних архієреїв. Вони можуть взяти приклад з Київської єпархії.

- Чому в Церкві взагалі з'являються такі рухи, як «інненісти» і «царебоженікі»?

- Я не можу відповісти на це питання. Так він мені і не цікавий. Почитайте довідку до журналу Синоду про Лукіяник, висновки Богословської комісії і Заяви Священного Синоду по ІПН.

Для мене набагато важливіше вирішення питань: щоб на хорошому рівні почали викладати Закон Божий у школах; розповідати про євангельському вченні на телебаченні, причому, на центральних телеканалах. Тоді, дізнавшись про правильне, євангельському і святоотеческом вченні, люди вже ніколи не підуть ні в царебожнікі, ні в інненісти.

- Зараз багато спостерігачів позитивно оцінюють омолодження кадрів, яке проводить новий глава УГКЦ. Чи можна очікувати, що в найближчі роки в єпископат і священство Української Православної Церкви також прийде більше молодих людей?

- Єпископат у нас теж досить молодий і енергійний. Особливо це стосується єпископів, які очолюють Синодальні відділи УПЦ, на яких лежить виконання доручень Синоду. Тобто, у нас рішення приймають мудрі, а виконують молоді та енергійні.

Також приходить більше молодих, освічених священиків, які заміщають старих священнослужителів. Останні прийшли в той час, коли тільки відкривалися храми, і не секрет, що багато хто з них не мали освіти. На жаль, тоді у нас не було можливості, як у греко-католиків, отримати приплив молодих, освічених священиків з-за кордону. Але зате ми обійшлися без будь-якої зовнішньої щеплення. Ми розраховували тільки на Господа, а всякий той, хто сподівається на Нього, не осоромиться.

- І останнє питання. Дайте відповідь прямо: так Ви плануєте стати «місцеблюстителем» при живому Митрополита, як про те повідомляють ЗМІ, посилаючись на «достовірні джерела в Київській Митрополії»?

- Хотів би я знати, з якого джерела черпається ця інформація ... Упевнений, що ні одному із співробітників Київської Митрополії таке не могло навіть прийти в голову. Відповідно, дана інформація є плодом фантазії автора.

Подібне вже траплялося неодноразово, коли мені приписувалися ті чи інші плани, які в наслідку нібито не втілювалися завдяки «ревному» втручанню подібних авторів. Хтось сам створює проблеми, а потім «успішно» з ними бореться.

Але у відповідь на нинішні безглузді чутки заявляю, що питання про местоблюстітельство в УПЦ не ставилося, не варто і на сьогодні - абсурдний.

Інтерв'ю провели Олег Гавриш і протоієрей Олександр Авдюгін
Православ'я в Україні