У цистерні їдкою і саркастичної рідини, яку вихлюпує на слухача новий альбом, саме витончене - це його обкладинка.
«Є у революції початок», - співалося в старій пісні. З групою «Ляпіс Трубецькой» це сталося десь в районі альбому «Капітал». З тих пір обурений розум білорусів кипить з нарастющім ефектом. Чи буде у цій революції кінець, не відомо. Але те, що альбом «Матрьошка» - стадія, близька до апофеозу, це майже напевно.
В Україні «Ляпісів» люблять давно й несамовито. Але ще ніколи їх нові пісні не потрапляли в такий резонанс з подіями, які стосуються всіх без винятку українців. Матеріал «Матрьошки» написаний півтора-два роки тому, а виглядає так, ніби складався цієї зими прямо на вулицях Києва, Харкова та інших міст. Якби ми жили в світі перемігшого легального контента, складно навіть уявити, які казкові тиражі продажів зараз мав би «Ляпіс» в нашій країні.
Група офіційно відхрещується від ярликів «агітка» і «пропаганда». Але коли в твоїх піснях виростають барикади, а ти займаєш чітку позицію по одну зі сторін від них, то агітпроп майже неминучий. Неабияка частина «Матрьошки» тримається на прямих закликах, застереження і знаках оклику. За приспіву однієї тільки пісні «Телевізор» можна вивчати в школі наказовий спосіб дієслів.
Власне, а чому б і не пропаганда? Теж жанр, теж має місце бути. Тим більше що у виконанні Сергія Міхалка і команди це скоріше антипропаганда - дзвінка ін'єкція проти тупості, боягузтва і відсталості. До старої ляпісовскій формулою «не будь скотом» після «Матрьошки» можна додати ще й «не будь дурнем». В епоху глобального процесу перетворення мізків в майонез дуже навіть потрібний гасло.
Інша справа, що при таких настроях особливо не до мистецтва. І не до майстерності. У цистерні їдкою і саркастичної рідини, яку вихлюпує на слухача новий альбом, саме витончене - це його обкладинка. Гирі-матрьошки поряд з назвою-кодуванням-вигуком на адресу сусідньої східної держави - витвір мистецтва, якому цілком місце на виставках. Але в більшій своїй частині платівка - це прямолінійні удари молотом, лобовий поп-панк з зухвалим хіп-хоповим серцем. І все явно саме так і було задумано.
Сліпуча іронія, яка багато років була фірмовим знаком «Ляпісів», майже зійшла нанівець. У «матрьошки» майже нема чому посміхатися у відповідь. Воно і зрозуміло - теми такі, що не до жартів. Але чомусь сумно, що група відмовляється від такого потужного зброї на догоду напружено-серйозному виразу обличчя. Причому іноді питання не в текстах, а в інтонації. Ось на папері пісня «Танк» - цілком собі фонтан дотепності, а співається так, що тоскно до остраху.
Є версія, чому так. Загрузнувши по горло в революційному менталітеті, «Ляпіси» перекрили собі доступ якихось музичних вітамінів, які раніше (в тому ж «Капіталі») допомагали їм виблискувати всіма кольорами веселки і при дефіциті яких, їх музика перетворюється в подобу рубки дров. Захоплюючий і корисний процес.
Але по-справжньому глибоко дихається там, де білорусам вдається хоча б на крок відступити в сторону з цієї території. Наприклад, в «Клоуна немає», куди здорово вписалася мандоліна. Або в «котловані», де заховані найвитонченіші уколи в альбомі: «перериємо Землю, / перериємо Марс, / Потім візьмемося за Сонце, / підправити йому анфас».
Очевидно, що всі ці нюанси потонуть в запалі живого концерту «Ляпісів». Очевидно, що так зараз їм і хочеться - більше благородного чаду, менше тонкощів. У березнево-квітневому українському турі - від Львова до Луганська - будуть кілотонни драйву і літри поту.
Бог дасть - дурні порозумнішають і п'яні протверезіють. Це важливо і потрібно. А питання естетики можна обговорювати потім. Але обговорювати теж буде потрібно. Тому що пластмасово-героїчні метання «коктейлів Молотова» і лучники-шлемоносци упереміш з Христом в кліпі «Воїни світла» - це така ж прірва смаку, як і золотий батон в Межигір'ї.
І ще важливо, щоб «Держава» Єгора Лєтова, яке «Ляпіси» переспівали, продерся всіх до самого нутра. Щоб під дзвін тромбон-трубних фанфар і сонячний реггі між другим і третім куплетом не здалося, що вбити в собі держава - це такий клацання двома пальцями.
Лєтов не дарма співав голосом, подібним наждачним папері: щоб усі розуміли, як це важко. Щоб з двох рядків з пісні «Ляпісів» «Чайка» - «Дурень завжди знає відповіді, / Мудрець завжди знає питання», - ми частіше знаходили себе у другій, а не в першій.
В плейлист: «Матрьошка», «Котлован», «Клоуна немає».
Оцінка: 6/10.
Напиши свою рецензію на альбом «Ляпіса Трубецького» «Матрьошка» в розділі Open Critics . Гідні рецензії читачів будуть опубліковані на Open.ua.
Власне, а чому б і не пропаганда?
