Нерідко податкові органи стали застосовувати практику проведення податкових перевірок суб'єктів підприємницької діяльності без винесення податкового повідомлення-рішення, з фіксацією правопорушень тільки в акті перевірки.
Не рідко податкові органи стали застосовувати практику проведення податкових перевірок суб'єктів підприємницької діяльності без винесення податкового повідомлення-рішення, з фіксацією правопорушень тільки в акті перевірки. Нагадаємо, що подати позовну заяву про скасування такого акта не представляється можливим. Існуюча сьогодні практика з таких питань дозволяти рухатися тільки в двох напрямках:
- оскарження акту податкової перевірки до податкового органу відповідно до ст. 86.7 ПКУ (що рідко приносить позитивний результат);
- подача позову до суду про визнання дій податкової неправомірними.
Однак, не менш цікавими є випадки проведення податковими органами зустрічних звірок, нерідко з істотними правопорушеннями, що порушують законні інтереси платника податків.
У цій статті ми розглянемо з вами одні з таких правопорушень і спробуємо дати на них аргументи, які платники податків зможуть використовувати в суді при захисті своїх порушених прав.
Так, в Одон з випадків Головним державним податковим ревізором-інспектором відділу особливо важливих перевірок управління податкового контролю було складено Акт про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю з підтвердження господарських відносин з контрагентами за певний період.
Наприкінці даного Акту було зазначено, що перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при визначенні доходів і витрат (послуг), що підпадають під визначення ст. 134 Податкового кодексу України, а також встановлено відсутність об'єктів оподаткування при купівлі і продажу товарів (послуг), що підпадають під визначення ст. 185 Податкового кодексу України.
Зазначений Акт перевірки не відповідає вимогам чинного законодавства і є документом, форма якого не передбачена законом.
Згідно п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається зіставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання. Зустрічна звірка здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.
Разом з тим, за змістом всього Акта йдеться про проведення, як зустрічної звірки, так і перевірки, хоча п. 73.5 ст. 73 ПКУ встановлено, що зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 4 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1232 (далі - Порядок) орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження. У разі відсутності запитуваної органом державної податкової служби (ініціатором) інформації орган державної податкової служби (виконавець) надсилає завірений печаткою запит про подання інформації та її документального підтвердження суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручає суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку.
Згідно п. 6 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок у разі отримання від підприємства інформації, визначеної у запиті, та її документального підтвердження (протягом одного місяця з дня, наступного за днем надходження суб'єкту господарювання запиту) орган державної податкової служби проводить зустрічну звірку .
Очевидно, що запит податковим органом в рамках зазначеного Порядку і положень статті 73 ПКУ, не направлявся. Їм не запитувалася інформація з посиланням на положення пп.78.1.1, пп.78.1.4 ст. 78 ПКУ, хоча норма передбачає порядок проведення документальних позапланових перевірок, які в свою чергу можуть бути проведені при наявності відповідного рішення керівника податкового органу.
Згідно п. 7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок за результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка, яка підписується суб'єктом господарювання (законним чи уповноваженим представником) і посадовими особами органу державної податкової служби. Довідка особисто вручається суб'єкту господарювання або його законному або уповноваженому представнику під розписку або надсилається суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
В порушення зазначеної норми податкового органу за результатами проведеної зустрічної звірки склав акт, а не довідку.
Що стосується висновків Акту про виявлені порушення норм податкового законодавства, то звертаємо увагу на те, що у податкового органу відсутні повноваження щодо здійснення в рамках проведення зустрічних звірок контролю над дотриманням податкового законодавства. Функції по контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, реалізується шляхом проведення перевірок у випадках і в порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Крім того, слід зазначити, що Актом звірки (перевірки) встановлено неможливість проведення зустрічної звірки в зв'язку з відсутністю компанії за місцем податкової адреси. Разом з тим, звірка (перевірка) фактично була проведена, що підтверджується змістом Акта звірки (перевірки). Актом звірки (перевірки) було встановлено відсутність об'єктів оподаткування, факту передачі товарів (послуг), хоча ніякі документи при цьому не досліджувалися.
Таким чином, висновки в Акті, зроблені податковим органом не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, і повністю спростовуються наведеними вище обставинами.
В Акті перевірки (звірки) зазначено, що суспільство нібито не знаходиться за зареєстрованою адресою про що складено довідки форми № 2. При цьому платнику податків невідомо, якого змісту ці довідки і чи відповідають вони нормам чинного законодавства України.
Тим часом, слід зазначити, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 05.05.2003 року № 755-IV у разі надходження державному реєстратору від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний надіслати поштовим відправленням протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначеного повідомлення юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору р егістраціонной картки.
У разі ненадання юридичною особою протягом місяця з дати надходження їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей у день, встановлений для чергового подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу .
Якщо державному реєстратору повернуто поштове відправлення, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.
Таким повідомленням відповідно до Порядку обліку платників податків і зборів затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1588 від 09.12.2011 р для податкового органу є повідомлення за формою № 18-ОПП.
Якщо за результатами заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи підрозділами податкової міліції буде підтверджено відсутність такої особи за місцезнаходженням або встановлено, що фактичне місцезнаходження юридичної особи не відповідає зареєстрованому місцезнаходженню, керівник (заступник керівника) органу державної податкової служби приймає рішення про направлення державному реєстратору повідомлення електронної пошти повністю про відсутність юридичної особи за Местонахожд ію по ф. N 18-ОПП (додаток 24) для вжиття заходів, передбачених частиною дванадцятою статті 19 Закону (755-15). Копія повідомлення підшивається до реєстраційної частини облікової справи платника податків. Про направлення повідомлення вноситься запис до журналу обліку повідомлень про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за ф. N 19-ОПП (додаток 25).
При таких обставинах ми вважаємо, що форма 2 зазначена в Акті перевірки (звірки), як документ, який нібито підтверджує не знаходження позивача за адресою реєстрації не відповідає вимогам чинного законодавства України і не може свідчити про наявність факту відсутності фірми за вказаною в Акті адресою.
В Акті перевірки (звірки) не наведено ніякі обставини і докази, які б свідчили про незвичайність цін по спірним операціям, або про невідповідність господарських операцій цілям і задачам статутної діяльності платника податків, незвичайності цієї операції для учасників операції, збитковості спірної операції, або інших обставин, які окремо або в сукупності могли свідчити про фіктивність здійснених операцій, відсутність факту поставки, а також про те, що вчинення зазначених операцій не ило обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії підприємства і його контрагента були спрямовані на отримання необгрунтованої податкової вигоди.
Посилання фіскалів на відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських операцій не можуть бути враховані з огляду на те, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на отримання бюджетного відшкодування в залежності від встановлення факту формування та сплати його контрагентами в Державний бюджет України податкових зобов'язань за господарськими операціями у відповідному податковому періоді. Платник податків, який в силу покладеної на нього законом обов'язки по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає в зв'язку з цим до відповідних правовідносин з державою, не може нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом .
Вищий адміністративний суд України у своєму Інформаційному листі від 20.07.2010 р № 1112/11 / 13-10 також зазначає: «У разі якщо дії платника податків свідчать про його сумлінності, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічним змістом, для підтвердження права на податковий кредит та / або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних ».
Крім того, податківцями не вказано жодної податкової звітності об'єкта аудиту, на аналіз якої посилається фіскальний орган в Акті перевірки (звірки) відзначаючи про відсутність у неї відповідних ресурсів.
Також слід зазначити, що факт порушення контрагентом платника податків своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених вимог про надання податкової вигоди відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету, якщо податковий орган доведе, що суб'єкт підприємницької діяльності діяв без належної обачності й обережності і йому могло бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, що податковим органом в Акті перевірки (звірки) роблено не було.
Згідно ч. 1 ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 4 ст. 70 КАС України передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Частиною 1 ст. 145 ГК України передбачено, що майновий стан підприємства визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.
Таким чином, безтоварні операція не викликає реальних змін майнового стану платника податків.
Частиною 6 ст. 145 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання зобов'язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів.
Отже, безтоварні операції доводяться актами інвентаризації та відомостями про відсутність реальних змін майнового стану платника податків.
В рамках перевірок компанії і її контрагентів, інвентаризації, всупереч вимогам чинного законодавства, не проводилися.
Зазначені обставини просто декларативно наведені в Акті перевірки (звірки) без жодної вказівки того, яким саме чином вони унеможливлюють здійснення реальних господарських операцій саме між компанією і її контрагентами.
Не можуть братися до уваги доводи про те, що суб'єкт підприємництва не має ресурсів для здійснення операцій по зберіганню, перевантаженню і перевезення товарів власними силами, так як вказані обставини жодним чином не перешкоджає робити такі операції силами іншого суб'єкта підприємницької діяльності за відповідну плату.
Таким чином, всі докази у цій справі, як кожен окремо, так і в сукупності або в різних комбінаціях не дають ніяких підстав для висновку про безтоварність будь-яких господарських операцій або про нікчемність укладених угод.
Згідно ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав і охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі вищевикладеного можна сміливо просити в суді визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції щодо складання Акту про неможливість проведення зустрічної звірки по підтвердження господарських відносин з контрагентами.
Керуючий партнер
Олексій Кравченко
джерело: Profit-Consul
