Зародження і розквіт театру в Воронежі пов'язані з багатьма славними іменами, відомими на російському публічному терені. Це і Василь Чертков, і губернатор Федір Пушкін, і граф Дмитро Толстой. Саме в їх часи в воронезьких краях була створена неймовірна атмосфера для процвітання культури і освіти, а разом з ними і театру.
Перший, як тоді говорили, «благородний» театр з'явився тут в 1787 році в будинку того самого Чорткова. Тоді в п'єсах брали участь діти вищих губернських сановників та й самого губернатора. Лише в 1799 році в п'єсах «благородного» театру з'явилися публічні актори, що зробило театр загальнодоступним.
Сучасні енциклопедії датують витоки театру в Воронежі листопадом 1802 року, проте це не зовсім так, адже перша антрепризна трупа, на чолі якої був комічний актор з Москви Петров, з'явилася в місті ще при губернаторі Ф. Пушкіна в 1801 році, про що свідчить відкриття театрального сезону того року оперою «Мельник, чаклун, обманщик і сват».
Йшли роки, театр розвивався, і вже в кінці 1820-х років столична «Северная пчела» захоплено писала про воронезькому театрі: спектаклі тут давали 4 рази на тиждень, а на сцені блищала найкраща Офелія того часу - Любов Млотковська!
Новий етап в житті театру розпочався в середині 19 століття, коли тут стали ставити п'єси за творами Островського. Примітно, що в сезоні 1863-1864 рр. в театральному репертуарі було цілих 10 п'єс великого драматурга. Тоді на воронезьких підмостках блищали актори Петров, Шмітгоф, Майорова, Дорошенко, Рибаков і Давидов. У театрі бували з гастролями Шумський, Садовський, Ленський і навіть негритянський актор Айра Олдрідж.
На початку 20 століття антрепризу в Воронежі тримали освічені й талановиті особистості: Нікулін, Лінварев, Струйский. Саме вони у важкі роки I світової війни зуміли не тільки зберегти театр, а й поповнити його відомими акторами і оновити репертуар.
Після Жовтневої революції театр перейменували в Великий Радянський, а після в Воронезький драматичний театр. У 20-ті роки тут все ще ставлять багато вистав за Островським, театр відвідує Маяковський, а трупа успішно побувала в Москві з першими гастролями 3-х провінційних театрів в столиці.
Роки Великої вітчизняної війни театр переживав разом з народом: багато артистів виїжджали на передову в складі фронтових бригад, працювали в госпіталі. Однак постановки в Воронежі припинилися: у 1942-му в будівлю театру потрапила авіабомба, а весь колектив був евакуйований з міста.
Після звільнення Воронежа від загарбників будівлю театру було відновлено одним з перших - вже 31 грудня 1944 року тут відкрився новий театральний сезон прем'єрою «Лихо з розуму» по Грибоєдова.
У післявоєнні роки в Воронезькому драмтеатрі працювали відомі режисери Дунаєв, Трапезников, Гершт, Гріншпун, Ланської, Соловйов і багато інших. Тоді в його репертуарі переважали класичні п'єси Шекспіра, Шиллера, Кальдерона, Чехова, Лопе де Вега, Островського. З середини 50-х років репертуар поповнився постановками сучасних драматургів.
У 1959-му році Воронезькому драмтеатру було присвоєно ім'я А. В. Кольцова.
З 1969 по 1983 рік трупу очолював Г. Дроздов, Народний артист РРФСР. Кращими постановками тих років стали «Наодинці з усіма», «Сині коні на червоній траві» і «На дні». Театр став одним з перших в СРСР, які поставили спектаклі по Т. Уільямса: «Трамвай« Бажання »» і «Татуйована троянда». Значну частину в репертуарі займає і публіцистична драматургія.
У 1978-му році театр став «Академічним».
1987-2009 роки стали епохою Анатолія Іванова. Тут відомий драматург поставив близько 50 вистав в жанрі психологічного театру Станіславського. У театрі грали російських класиків від Булгакова до Вампілова, від Гоголя до Островського. Ці постановки мали шалений успіх на різних міжнародних і російських фестивалях. Багато з тих постановок увійшли в радіо- і телефонди центральних каналів. Провідні критики високо оцінювала творчість великого майстра, визнаючи його одним із найвидатніших сучасних режисерів країни.
Зараз театр веде активну гастрольну діяльність, бере участь в різних театральних форумах і фестивалях, знаходиться в постійному творчому пошуку, розвивається, але в той же час трепетно зберігає властиві йому театральні традиції.
