Топ новостей


РЕКЛАМА



Календарь

Главная Новости

Геннадія Брича вдруге вибрали мером Турки

Опубликовано: 06.11.2018

Геннадій Брич у робочому кабінеті показує кубок, який отримала команда міськради за перемогу у волейбольному турнірі-пам’яті першого демократично обраного мера Турки Ореста Пуравця (фото: Ігор ХОМИЧ)

Одинадцять років він працював першим секретарем райкому партії

Сім років міським головою міста Турка на Львівщині є комуніст 78-річний Геннадій Брич. У травні депутати районної ради звинуватили його в перешкоджанні побудові пам’ятника Степанові Бандері.

Турка — найвіддаленіший райцентр на Львівщині. Його називають найменш обжитим. Містечко розташоване в гірській місцевості, тут живе близько 7 тис. людей.

У кабінеті мера сидить похилого віку відвідувачка. Жінка скаржиться, що сусід забрав частину її городу. Геннадій Брич обіцяє наступного дня розібратися в усьому на місці. Вона дякує і йде.

— Ну от, старенька живе сама. В її сусіда Круца на територію усі документи. А вона ж — ні та й ні. Каже, та земля завжди моя була. А час такий: як нема документа, то нема нічого. Не знаю, як їй допомогти. Завтра на місці з ними поговорю.

На робочому столі Геннадія Кириловича лежать стоси паперів. Довго серед них шукає лист-відповідь депутатів Турківської міської ради обранцям із райради. Ті хочуть поставити поблизу міської ради пам’ятник Степанові Бандері.

— Певно, думають, що мені насолять. Колись на тому місці стояв монумент Юзефу Пілсудському, в 1939 році його знесли і поставили погруддя Сталіна. В 1950-х погруддя знесли і на постамент поставили бюст Тараса Шевченка. В місті вже віршом жартували ”Турки-турки, шо ж ви наробили, шо мене на грузинську ж... насадили”. Потому ще був Ленін. І тепер хочуть туди Бандеру. Ну то розумні люди? Там поряд могила загиблих партизанів, капличка Пресвятої Богородиці. У нас же є інші красиві місця в Турці для того пам’ятника. Та клєрки Бандери самі таких патріотів тоді на міському балконі повісили б.

Тоді як депутати міськради на сесії пропонували кілька місць під пам’ятник Степанові Бандері, голова районної ради Юрій Лило з колегами вже закладали під вікнами ратуші пам’ятний камінь.

— Я виходжу, а Лило довбає асфальт. Підходить до мене, подає руку, а я йому: ”Ти наших депутатів не поважаєш, то руки тобі не подам”. Він тоді образився.

Ви представник Комуністичної партії, усі депутати міськради — з інших політичних партій. Як знаходите з ними спільну мову? — запитую.

— У нас більшість — депутати від ”Нашої України”, БЮТ, соціалісти, ”Пора”, а комуніста жодного. То ми так побудували роботу — що ліпше для міста, то й робимо. Я тут проробив 11 років першим секретарем райкому партії. Але мені ніхто не дорікне, що я колись бавився в політику. Будував ферми, клуби, школи. А людям що ще треба? Щоб вивчилися і мали де працювати. Так і націлюю депутатів. Треба робити, а не дискутувати. Колись у нас був Світлотехнічний завод, молокозавод, швейно-галантерейна фабрика. Лляні простині, які тут шили, були тоді в дефіциті. В 1991 році турківчани возили в Польщу ті простині і продавали за ціною золота. Нічого тепер нема.

Турка цьогоріч готова боротися з повінню?

— Була в нас дамба, розрахована на трикратний перелив. А в нас тоді був 15-разовий перелив, от її і прорвало. Сьогодні доповіли, що її довели до пуття. Поставили габіони — це така сітка, в яку набивають щебінь з річки, підкидають туди глину, текстоліт і кидають у річку. Воно осідає і не дає можливості просочуватися воді. Але в нас трохи гравій поганий, то ми даємо ще бетонну стяжку. Після того паводку відремонтували 13 вулиць, мости відновили на річці Літмір. Добре, що держава фінанси дала, бо як є гроші, то й робота є. А зробили багато — затопило 500 з лишком будинків. Зараз всі відновлені.

Правда, що торік під час паводку ви допомагали рятувати місцевим ґаздам господарство?

— Порядний голова не має коли спати, а особливо, якщо дощ падає. В нас же водостік величезний. От падав дощ три дні, і я вирішив десь у першій ночі подивитися, що там на річці робиться. Виходити — а вода вже в підвалі. Я до сусіда кричу: ”Омельянович, біжи, кролі твої топляться”. То кілька кролів ше спасли. Я до іншого сусіда: ”Олеже, машину виганяй”. Він , як був у трусах, побіг рятувати майно.

У Турці аварійні дороги. Бракує грошей на ремонт?

— У Львові вчора нам дали 400 тисяч гривень на ремонт доріг. Тепер робитимемо. Але є проблема. От в Самборі центральна дорога в державній власності, в інших районах теж. А в нас — ні! Чому? Область же має більше грошей. Було б правильно, якби всю дорогу від Старого Самбора, через Турку і до кордону віддали у відання області. На ремонт доріг мають йти гроші від автозбору, у нас за рік набігає 114 тисяч гривень. Шо на них відремонтуєш? То ми правдами-неправдами, з одних статей перекидаємо на інші і так потроху ремонтуємо.

А який бюджет Турки?

— Цьогоріч — 2 мільйони 450 тисяч гривень. Це не загальний бюджет, а те, що нам залишається. Адже 50 відсотків забирає обласна влада, ще 25 — районна.

Як триває газифікація та водопостачання помешкань?

— Коли люди мене обрали в 2002 році, то міська котельня була в аварійному стані, вугілля не було, грошей теж, а зима йшла. Я тоді попросив друзів по комуністичній партії, і вони мені з Донецька привезли кілька вагонів антрациту. Перезимували і наступного року вирішили газифікувати. Людям газ підвели до помешкань безкоштовно, а в хатах вони вже самі облаштовували. Треба ше три вулиці газифікувати. Воду турківчани беруть із криниць, але вона там недобра, червонуватого відтінку. Дехто бере на околиці міста. Ми готові пустити воду в помешкання хоч завтра, але маємо складнощі. Мої попередники розвалили водоканал. Треба все наново створювати.

Геннадій Кирилович пропонує пройти в нещодавно створену книгарню. Вона єдина в Турківському районі.

На вулиці перехожі жінки привітно усміхаються Бричу, чоловіки подають руку.

— Мене двічі обирали з великим відривом від конкурентів. Місто привели в порядок. Усюди було сміття, безлад. Мені турківчани кажуть готуватися на третю каденцію, але я вже спокою хочу. То літа.

Книгарня неподалік міської ради розміщена в двох кімнатах. Там представлена різноманітна література. Поміж стелажами ходять кілька дітей. У кутку стоїть комп’ютер із під’єднаним Інтернетом.

За приміщення книгарні довелося теж сперечатися з районною радою. Там хотіли зробити бойківський музей.

— Мене навіть Ігор Пукшин із Секретаріату президента (він народився у селі Нижня Яблунька біля Турки. — ”ГПУ”) просив, щоб під музей віддали те приміщення. А я йому: ”Знав твого батька. Він добрий чоловік був, роботяга. А ти такий у кого вдався?” Він образився. То президент оголосив 2009-й Роком книги. Мене торік на Бойківських фестинах керівництво області соромило, що на всю Турківщину нема книгарні. Діаспора приїжджає, а історичної книжки нема де купити. Біда! То я зарікся, що таки доведу справу до завершення. І таки довів, — усміхається.

Геннадій Брич живе в багатоквартирці. Одружений, виховав двох синів. Їздить на службових ”жигулях”.

Мирослав НОВОСАД

Схожі матеріали :


Реклама



Новости




rss