Радивилів: історія. Багата історія Радивилова у фактах - з нагоди Дня міста

Опубликовано: 23.10.2018

25 травня відзначалася 449-а річниця від першої письмової згадки про Радивилів. З цієї нагоди на центральному майдані Незалежності відбулося святкування (почалося о 18.30) У концерті були виступи як народних аматорських колективів, так і гурту на чолі зі співаком Володимиром Вермінським, автором альбомів «Наталі», «Чари весни», «Відлуння криївки». Розіграна святкова лотерея, о 22.30 святковий феєрверк осяяв центр міста. На майдані діяли різноманітні атракціони, з якими приїздять сюди з року в рік. Зі святом радивилівців вітали міський голова М.Карапетян, голова райдержадміністрації А.Грисюк і голова районної ради О.Пастух.

З нагоди свята подаємо коротку довідку про місто (за Вікіпедією):

Радивилів (до 1940 року — Радзивилів; у 1940—1993 роках — Червоноармійськ). Міський голова (з 2002 року) — Микола Карапетян. Місто розташоване за 100 км на південний захід від Рівного. Залізнична станція на лінії Здолбунів — Красне. Біля міста проходить автошлях європейського значення E40. Харчова, деревообробна, швейна промисловість.

Пост Радивилів,ІДПС петровський- чучело з трукамом

1564 — перша згадка про Радивилів у документах Луцького замку як про маєток віленського воєводи Миколая Радзівілла, званого Чорним. Із цих архівних записів видно, що на той час Радивилів (зафіксовано саме таке написання) уже був містечком, яке, найімовірніше, перейменували на честь нових власників — з нагоди одержання ними князівського звання. 1568 — Радивиловський Апостол, писаний у Радивилові писцем Францишком, у домі пана Семена Борщовського. 1569 — після Люблінської унії Радивилів у складі Кременецького повіту Волинського воєводства відходить до Речі Посполитої, що й пояснює пізніше написання його назви (Радзивилів). Знахідки на території міста польських, чеських, німецьких монет XV—XVII ст. підтверджують, що тут велася міжнародна торгівля. 1649—1651 — у роки Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького в Радивилові побували загони селянсько-козацького війська; повстанський загін сформували й місцеві українці 1672 — містечко проїздом оглянув французький дипломат, німець за походженням Ульріх фон Вердум. У своєму щоденнику він записав : «…Через рівнину, на якій розташовані Броди, а далі через пагорб і гарний ялиновий ліс до Радзивилова одна миля. Це мале містечко також належить панові Конецпольському. Розташоване в полі, оточене з усіх боків ялиновим лісом, на березі озера, утвореного малою річкою, яка тут протікає. У містечку є папський костьол і руська церква, але всього 50 чи 60 будинків. Але щоденно тут будуються за встановленою слободою… Укріплення складається із занедбаного земляного валу». 1775 — у Радивилові налічувається 146 будинків (для порівняння: в Дубно — 1127, Острозі — 765, Рівному — 543) 1795 — Правобережна Україна приєднана до Росії; Радивилів опининяється на кордоні з

Австро-Угорщиною і входить до Кременецького повіту Волинського намісництва, згодом — до Волинської губернії. У містечку з’являються прикордонні війська, починає діяти митниця. У “Мертвих душах” Миколи Гоголя зазначається, що на Радивилівський митниці служив один з найколоритніших персонажів цього роману — Павло Іванович Чічіков. Спочатку він відзначився, як ретельний митник. “В непродолжительное время не было от него никакого житья контрабандистам. Это была гроза и отчаяние всего польского жыдовства. Честность и неподкупность его были неодолимы, почти неестественны.” Зарекомендувавши себе таким чином, Чічіков дістав підвищення у посаді, а вже після цього розпочав широкі контрабандні афери. XIX століття — поряд із сільським господарством розвивається промисловість; діє 8 мануфактур: шкіряна, 2 цегельні, З свічкові, вапняна і гнутих меблів. 3’явивляються пивоварня та швейні майстерні 1810 — через Радивилів пройшли в Росію колони моряків-середземноморців, виведених із бойових дій. 1826, 29 листопада — в Радивилові створена етапна інвалідна команда 1863 — в місті відбувається одна з сутичок Польського повстання 1866 — Радивилів стає волосним центром 1870 — Радивилову присвоєно статус міста 1873 — побудована залізниця Здолбунів—Радивилів, яка невдовзі була з’єднана із залізничною мережею Австро-Угорщини, ще більше пожвавивши життя міста 1874 — освячено новозбудовану церкву св. Олександра Невського, яка діє й сьогодні 1910 — в Радивилові проживають 14,6 тис. чоловік, налічувається 845 будинків, 20 вулиць 1914—1919 — місто опиняється в зоні запеклих бойових дій. Воно потрапляє до рук австро-німецьких, російсько-більшовицьких, польських військ. У роки української революції чимало жителів підтримали УНР, влившись у ряди захисників незалежності України. На міському кладовищі шанобливо доглядається братська могила полеглих патріотів. 1920—1939 — Радивилів перебуває під владою Польщі; діють осередки різних українських політичних організацій (КПЗУ, ОУН, «Просвіта», «Пласт») 17 вересня 1939 — місто, відійшовши до УРСР, стає райцентром 1940 — Радивилів перейменовано на Червоноармійськ 1941 — налагоджено випуск районної газети, з 1967 — «Прапор перемоги» 30 червня 1941—19 березня 1944 — фашистська окупація міста; значна кількість жителів міста і району вступає до Української Повстанської Армії, бореться проти гітлерівців, пізніше — проти сталіністів 1942 — німецькі окупанти стратили неподалік від Червоноармійська (хутір Пороховня) близько трьох тисяч євреїв, жителів міста 1944 — у боях при визволенні Червоноармійська і району від гітлерівців та при стримуванні їх контратак (а фронт зупинився біля міста майже на 4 місяці) загинули понад 1600 воїнів різних національностей. На міському меморіалі Слави поховані Герої Радянського Союзу Опанас Волковенко, Андрій Демьохін, Микола Маркелов та Павло Стрижак. Друга половина XX століття — після війни місто відбудовується, розвивається. Його підприємства випускають меблі, швейні вироби, фурнітуру (для легкої промисловості), борошно, фруктові та овочеві консерви, радіоелектроніку. 1977 — місто починає забудовуватися 5-поверховими житловими будинками. 1990 — на екрани вийшов художній фільм “Мускал” режисера Ходжадурди Нурлієва, частково знятий у Червоноармійську (в ролях — Керім Аннанов, Анна Тихонова, Ораз Оразов, Олександр Новиков та ін.). 3 березня 1993 — Постановою Верховної Ради України № 3044-XII місто Червоноармійськ перейменовано на Радивилів, а Червоноармійський район — на Радивилівський район 2001 — за підсумками Всеукраїнського перепису населення в місті проживають 10 311 осіб. 2002 — завершено спорудження об’їзної автомагістралі біля міста на трасі Чоп—Київ. 2004 — вийшла книга краєзнавчих матеріалів «Радивилів» Володимира Ящука (видавництво «Волинські обереги», Рівне). 2002—2005 — районом керував Сергій Шевченко, який багато зробив для поліпшення благоустрою Радивилова. 2007 — капітально, за європейськими стандартами, оновлено залізничну станцію Радивилів і вокзал — свого роду в’їзні ворота в місто. 2008, 13 березня — перша згадка про Радивилів як суб’єкт великої української політики: в цей день на сесії Київради головний державний виконавець Головного управління юстиції столиці Сергій Крайчинський заявив, що Радивилівський райсуд відмінив рішення з’їзду БЮТ про дострокове позбавлення мандатів 15-и депутатів, котрі перейшли в іншу фракцію.

Нині Радивилів — містечко на 12 тисяч жителів із п’ятиповерховою забудовою в центрі й одно- та двоповерховою — на околицях. У місті багато садів і скверів. Серед промислових підприємств, які не втратили ваги за ринкових умов господарювання, — комбінат хлібопродуктів, швейна й меблева фабрики, нове підприємство — завод комбікормів. Чимало проблем зняло відкриття в 2002 році об’їзної автодороги, адже раніше автотраса Київ—Львів пролягала вулицями міста.

Для друзей нет расстояний -- Випускникам недільної школи 2013р -- м.Радивилова

Різноманітні заходи проводяться у будинку культури, біля якого в парку — пам’ятник Т. Шевченку, чимало читачів відвідують бібліотеки з їх доступом до мережі Інтернет. Оновився стадіон. У гаю за містом — табір відпочинку “Веселка”. Навчальні заклади досить традиційні для невеликого райцентру: у професійному ліцеї готують столярів, трактористів, шоферів, швачок, є загальноосвітня школа, школа-гімназія і загальноосвітній ліцей.

Недалеко від міста, на території нинішнього району, біля сіл Пляшева, Острів відбулася одна з найбільших битв у Національно-визвольній війні українського народу — Берестецька битва 1651 р. Очевидно, на її місці восени 1846 р. побував Тарас Шевченко, свої враження він відобразив у вірші “Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?..”. Цій битві присвятила свій роман у віршах “Берестечко” Ліна Костенко.

Певний історичний інтерес становить кладовище в Радивилові, яке існує з XVII ст. Добре збереглися могили XIX ст. — князя Петра Вадбольського, генералів, митних чиновників. На кладовищі — братські могили учасників Польського повстання 1863 року та російських воїнів, які брали участь у придушенні повстання.

Для гостей міста є готель, два ресторани, більше десятка кафе.

Пам’ятники:

Пам’ятник Тарасу Шевченку.

Пам’ятник Павлу Стрижаку, герою війни.

Пам’ятник героям УПА і жертвам політичних репресій.

Меморіал Слави, де поховані понад 1500 загиблих воїнів. Тут же могили чотирьох Героїв Радянського Союзу (Павло Стрижак, Опанас Волковенко, Микола Маркелов, Андрій Демьохін).

Меморіал у лісі на місці знищення близько 3 тис. чоловік єврейського населення Радивилова (хутір Пороховня).

Пам’ятник воїнам-«афганцям» Миколі Мужилку і Володимиру Стеценку, які загинули в афганській війні.

Пам’ятник учасникам ліквідації чорнобильської катастрофи.

Пам’ятник на братській могилі борців за незалежність України, які загинули в 1918 р.

Пам’ятник жертвам Голодомору 1932-1933 років в Україні.

Пам’ятники учасникам визволення району від гітлерівських загарбників.

Радивилівський історичний музей: вул. Кременецька, 24. Музей включений до Переліку музеїв. Тут зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України.

Міський транспорт:

Курсують міські мікроавтобуси за маршрутом “Район електромереж” — “Райз” (вулицями Почаївською, І.Франка, О. Невського), із заїздом на залізничну і автобусну станції, є таксі.

У місті народилися або жили і працювали:

Боднарський Богдан Степанович (1874—1968) — бібліограф Гінсбург Мойсей Якимович (1851—1936) — комерсант і меценат Гірс Микола Карлович (1820—1895) — міністр закордонних справ Росії, дипломат Захарчук Святослав Косьмич (1890 — ?) — полковник Армії УНР Жуковський Герман Леонтійович (1913—1976) — композитор Кац Семен Абрамович – (05.11.1907 – рік см. невід.) – професор медицини Киричук Юрій Анатолійович (1956—2002) — історик Козланюк Петро Степанович(1904—1965) — письменник Левицький Модест Пилипович (1866—1932) — письменник Похільченко Микола Степанович (1936—1992) — громадський діяч, керівник району Сороко Юрій (1912 – 1968) — громадський діяч, лікар. Свєшніков Ігор Кирилович (1915—1995)) — доктор історичних наук, археолог, дослідник Берестецької битви 1651 року Чубай Григорій Петрович (1949—1982) — поет

У Радивилові бували:

письменники:

Бабель Ісак Емануїлович (1920)

Оноре де Бальзак (1847—1850),

Глінка Федір Миколайович (1805—1806)

Дем’янчук Григорій Семенович ([[1980-ті]

Красюк Петро Харитонович(1980-ті)

Леся Українка (1891, 1893, 1895)

Самчук Улас (1941)

Сковорода Григорій Савич (1745, 1750)

Франко Іван Якович (1891, 1909)

композитор

Ліст Ференц (1847, після концертів у Кременці)

військові та політичні діячі:

Бульба-Боровець Тарас (1941)

Голенищев-Кутузов Михайло Іларіонович (1805—1806)

Петлюра Симон Васильович (1920)

Тарнавський Мирон (1914)

Чорновіл В’ячеслав (1990-ті)

Червоній Василь (1990-ті)

церковні діячі:

Степан Ярмусь

Патріарх Філарет

Алексій ІІ

митрополит Іоанн (в миру Іван Теодорович)

РАДИВИЛІВЦІ – У ВІКІПЕДІЇ:

Боровик Север’ян Григорович

Будько Максим Юхимович

Гудима Євген Петрович

Дурда Іван Йосипович

Ящук Володимир Іванович.

У Радивилові починали свою творчу біографію професор-математик Георгій Шинкаренко,

Ростислав Воронко

співачки Ольга Цибульська і Наталія Котюк, журналісти Костянтин Андріюк і Олександр Курсик, художник Ростислав Воронко та інші досить відомі люди. Працюючи санітарним лікарем, Микола Михайловський випустив публіцистичні книги (називаючи їх книгами актуалізмів)”Хохляцький апокаліпсис” (1998)(книжка мала певний резонанс у Радивилові) і “Мертві душі” (1999).

Радивилів: історія. Багата історія Радивилова у фактах – з нагоди Дня міста